Людвисар. Ігри вельмож

– Я знайду iх…

Бургомiстр сiв за стiл i взявся писати. Кур'ер тим часом наблизився до напiвживого лiкаря i тихо промовив:

– Ви вправно фехтуете?

– Мечем не згiрш, анiж ланцетом, – гаряче вiдгукнувся той.

– Менi знадобляться вашi послуги. Дiвчина зараз у мiстi?

– У моему домi.

– Будьте готовi вiддати за неi життя.

– Зайве про це говорити.

– Не вiдходьте вiд неi сьогоднi нi на крок, а як тiльки побачите внизу, бiля вашого дому, карету, проведiть ii туди. До зустрiчi.

– Благослови вас боже.

Лiкар тихо вийшов з кiмнати, безшумно зачинивши за собою дверi. Трохи згодом з будинку бургомiстра вийшов Христоф, а слiдом за ним – посланець до Високого Замку. Всi трое розiйшлися врiзнобiч, так що навiть найуважнiший спостерiгач не змiг би й подумати, що iх об'еднувала одна спiльна мета.

Роздiл V

Пан Бень i гадки не мав, яку важливу справу йому доручили. Зрештою, якби вiн i знав, що був единим, хто пiдвернувся пiд руку бургомiстровi, то навряд чи втiшився б iз того.

Вiн прямував до Високого Замку робити черговий перепис майна фортецi. А ще нiс у шкiрянiй торбi згорнутий i запечатаний сувiй для бурграфа, що його той мав отримати у власнi руки. Інакше Якуб Шольц обiцяв усi страхiття пекла…

Пан Бень був глибоко ображений таким зайвим нагадуванням про його обов'язки. Однак пекельнi картини, змальованi осатанiлим бургомiстром, гнали його вперед, змушуючи минати усi корчми i заiзди. І навiть всемогутнiй винний дух, що долинав звiдти, не мiг його спинити.

Корчмарi, що зустрiчали його широкими усмiшками та розкритими обiймами, за мить проводжали Беня гримасами подиву. Вони не впiзнавали у своему частому вiдвiдувачевi того, хто пройшов повз них, навiть не привiтавшись.

За Кракiвською брамою вiн гукнув вiзника i важко гепнувся в бричку. Слiд зазначити, що з широтою душi та серця пана Беня могли зрiвнятися тiльки ширина його плечей та розмiри черева. Тому коли вiн умостив своi чесноти в бричку, вона заскрипiла так жалiсливо, що кiнь здивовано нашорошив вуха, передчуваючи недобре.

Передчуття нещасноi тварини справдились, щойно вiзник, сплюнувши, вигукнув «вйо».

Бричка повiльно прокотилася Старим Ринком, минула костел Івана Хрестителя i, так само ледве сунучи, об'iхала Лису Гору. Високий Замок похмуро виглядав своiми стiнами та вежами з-за густого мiшаного лiсу, що обволiкав його пiднiжжя.

Дорога стрiмко попрямувала вгору, i бiдолашнiй шкапi довелося непереливки.