Людвисар. Ігри вельмож

– В околицях Львова е вiйськовi?

– Можливо, вашi гайдуки, пане.

Бургомiстр закусив губу.

– А окрiм них?

Пан Єжи почухав за вухом.

– Хiба що замковi драби.

– Не покинуть же вони замок, – процiдив крiзь зуби Шольц.

Пан Єжи знизав плечима.

– Вишикуете своiх цiпакiв, – вирiшив бургомiстр, – i самi одягнiть парадовий мундир.

– Буде сповнено!

– Ще б квiтiв i кобiт… Квiти i кобiти… Та чого ви поставали? Працюйте, чорт забирай! У нас година – пiвтори, не бiльше!

Метушня вiдновилась, i вiд того мозок бургомiстра запрацював швидше.

Вiн зиркав по кутках, на стелю, в темне вiкно, однак рiшення нiде не було. Натомiсть варта провела в залу якогось чоловiка в дорожньому костюмi, що урочисто повiдомив:

– Його сiятельство за пiвгодини прибуде до Львова!

– От напасть! – заволав бургомiстр. – Ідiть шукайте дiвчат!

– Якубе, о такiй порi ми знайдемо хiба що блудниць, та й то сплячих, – сердито вiдповiв вiйт, котрому ця метушня вже давно була в печiнках.

– То приведiть блудниць, чорт забирай!

– Блудниць?!!

– А що? У них на чолi не написано, хто вони!.. Мартине!

Хлопець миттю опинився поруч.

– Мерщiй до борделю!

Вiд несподiванки в лакея вiдiбрало мову, зате округлилися очi.

– Ти знаеш, де у Львовi оте мiсце? – вже тихше запитав бургомiстр.

Мартин нерiшуче похитав головою.

– Та не бреши, я у твоi роки знав усiх курвiв поiменно!

Хлопець зрозумiв, що дiжка з порохом всерединi цього чоловiка от-от вибухне, а тому вирiшив не опиратися.

– Пiдеш, нi, побiжиш туди i скажеш, аби з десятеро найгарнiших одягнулись ошатненько i негайно з'явились сюди. Зрозумiв?

Мартин кивнув головою.

– Чого стоiш? Мерщiй! – закричав Шольц.

Здавалось, що той окрик породив вихор, який миттю винiс лакея на Ринок. Тут вiн зупинився, щоб перевести подих, але, вiдчувши на собi палючий погляд, помчав далi, проклинаючи службу, знавiснiлого бургомiстра i всiх повiй на свiтi.

Та бiг Мартин недовго: минувши цвинтарнi стiни, що оберiгали мертвих вiд живих бiля церкви латинiв, зупинився неподалiк брами.

На одному з будинкiв висiла, тримаючись з останнiх сил, вивiска «Львiвськi курчата». Поряд з нею справдi було дерев'яне курча з неймовiрноi величини розправленими крилами, отож однi бачили в ньому кажана, а iншi – пегаса. Втiм, господаря це не засмучувало. Курча було покликане приваблювати вiдвiдувачiв i з честю виконувало свiй обов'язок.