Людвисар. Ігри вельмож

Як вiдчинилась перед вами

Сьогоднi вранцi львiвська брама,

Так душi нашi вiдчинились, —

Любов у них, як в чашi, влилась.

Додали ми ще трохи лiй

І вам пiдносим цей напiй!

Той усмiхнувся i стримано поаплодував. Потiм дiстав з-за пояса гаманець i пiд новi захопленi вигуки публiки простягнув його поетовi. Себастян знову уклонився i, вже коли тримав нагороду в руках, несподiвано почув сказане графом напiвпошепки:

– Клянусь пеклом, ви мене вразили, молодий чоловiче. І подяка моя була б неповною, якби ви отримали тiльки золото… На лiвому березi Полтви, неподалiк старого млина, ви знайдете безцiнний скарб.

Поет з подивом i цiкавiстю поглянув на вельможу. Вiн спробував уловити тiнь жарту на його обличчi, але ii не було. Натомiсть очi Хiха, досi невиразнi, раптом стали зеленими, мов у кота, а десь у самiй iхнiй глибинi блиснули два химернi вогники.

– На вашому мiсцi, юначе, я б не зволiкав, а мчав би, як несамовитий, аби лишень встигнути роздiлити з коханою ложе, хоч i постелене воно на болотi з шувару.

Мерщiй, доки не пiзно!

Себастян зблiд i вiдсахнувся вiд графа, як вiд прокаженого. Затремтiвши, мов у лихоманцi, вiн вiдступив декiлька крокiв i, не в змозi стримати раптовий неясний порив, на подив присутнiх мерщiй кинувся геть з Ринку.

Тим часом наближений короля був запрошений до Ратушi, де на нього чекав розкiшний снiданок та всi, що мали намiр з ним його роздiлити. До столу гостi наближались, як i личить, повагом, наче виконували якийсь ритуал, а не поклик свого голодного шлунку.

Вельможне панство ледве приховувало шалене бажання зоставити вiд жирних лящiв самi голови, вiд смажених поросят та курча – купу кiсток, а вiд численних пампухiв, пирогiв та медiвникiв – лише спогади. Одностайно всi пристали на думку бургомiстра розпочати трапезу без тих, хто через необiзнанiсть та доволi ранню пору запiзнювався до Ратушi. Не було, зокрема, королiвського старости, але i його вирiшили не чекати. Достатньо було й присутнiх: братiв бургомiстра, панiв Дибовецьких, Вiльчкiв, Кампiанiв та решти. Правда, присутнiй був i пан епископ, але мовчазний.

За столом бургомiстр обережно пiдiйшов до сутi справи:

– Пан круль виказуе нам велику честь, вiдправляючи до мiста довiрену особу. Та таку поважну i так хутко, – звернувся вiн до графа.

Гострий, як меч, погляд епископа наскрiзь проткнув Шольца i знову втупився в стiл.

– Пусте, – вiдповiв Хiх, нетерпляче чекаючи, доки всi, нарештi, розсядуться.