Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Ця держава розпалася на дрiбнi уламки, окупованi поляками, але iх поборов натхненник та органiзатор нацiонально-визвольноi вiйни украiнського народу Богдан Хмельницький.

Попри всi його намiри проклятi московськi царi та польськi пани окупували Украiну i накинули на ii украiнський народ московське, православне ярмо, польське, католицьке ярмо, а на додаток ще й австро-угорське.

Народ страждав столiттями, але пiсля повалення самодержавства в 1917 р. на хвилi переможних нацiонально-визвольних змагань вiдновив свою державу, про яку мрiяв столiттями.

Але московськi бiльшовики окупували Украiну, накинули iй тепер уже свое ярмо i ссали кров украiнського народу аж до 1991 р., коли украiнський народ, нарештi, проголосив незалежнiсть.

Пiсля цього проголошення, яке ознаменувало собою нову вiху в iсторii украiнського народу, розпочалися процеси реального змiцнення суверенiтету, демократизацiя суспiльного життя, перехiд до ринковоi економiки i т. д. i т. п. Кожен охочий, а число iх, сказати правду, меншае день у день, може за бажання прочитати про це в будь-якому популярному i не дуже виданнi.

Написано багато…

Дописалися до того, що занепокоiли чи не найтитулованiшого вiтчизняного iсторика. Герой Украiни, академiк i вiце-президент НАН Украiни, Голова Верховноi Ради В. Литвин у липнi 2009 р. висловив це занепокоення в таких словах: «Те, що нам потрiбно пiзнавати наше минуле, розчищати замуленi джерела iсторичноi правди, не пiдлягае сумнiву. Але не за рахунок вип’ячування подiй, дат i людей, якi на це абсолютно не заслуговують».

Пан Литвин закликав учених Нацiональноi академii написати унiверсальний шкiльний пiдручник з iсторii Украiни i взагалi з iсторii, який, за його словами, «повинен давати дiтям усталенi формули та оцiнки, якi, окрiм усього iншого, виховували б вiдчуття нацiональноi гордостi та патрiотизму, давали б розумiння складностi нашого iсторичного процесу i, водночас, консолiдували украiнське суспiльство».

Автор цiеi розвiдки не змiг не вiдгукнутися на цей заклик колеги i просить вважати цю книгу скромним продовженням свого першого практичного внеску у величну справу пiдготовки саме такого пiдручника – якщо не для дiтей, то принаймнi для дорослих.

Адже для написання такого пiдручника для дiтей, за висловом академiка Литвина, повинно «вистачити таланту». А що в собi такого таланту автор не знае, то доводиться використати наявний ресурс для написання такого пiдручника бодай для дорослих.