Козак Байда, або Хортицька Січ

– От i гаразд. Для мене буде честю бити бусурман iз таким добрим лицарем, як ти, Дмитре. Проте мiй похiд буде не на Крим, i на жаль, великим його не назвеш. Я заледве зможу зiбрати п’ять сотень кiнних воiнiв.

– А куди ж буде похiд? – здивовано мовив княжич.

– Це поки що секрет, – Претвич хитро пiдморгнув. – Я скажу все тодi, коли ми вирушимо. Можу сказати лише одне: вiн буде проти бусурман.

– А нащо тодi казати, що похiд буде на Крим?

– Ти ще слабко тямиш у вiйськовiй справi, княже. Це така вiйськова хитрiсть, щоб заскочити ворога зненацька.

Ти ж бачив на власнi очi, як розгубилися татари, коли ти на них налетiв. Якби в тебе було втрое бiльше воякiв, то татари зовсiм би драпонули, а так вони побачили, що вас мало, i контратакували.

Розмову перервав татарський ватажок, що прийшов до тями, i заволав, намагаючись вивiльнити ногу з-пiд коня.

– Шайтан! О, Аллах! Не рiжте мене, гяури! – ламаною украiнською заблагав ординець. – За мене пришлють багато кiп золотих…

– Менi не треба твого золота, засунь його собi в пельку! – озвався Вишневецький, i очi його блиснули люттю.

– Княже! Слава Богу, ти живий! – вигукнув Матяш, пiд’iхавши верхи разом iз трьома незнайомими вояками. Його лiва рука була перев’язана бiлим полотном, просякнутим кров’ю.

– Я живий-здоровий, Матяше, – озвався Дмитро. – Це – Бернард Претвич, вiн дуже вдало нагодився до нас.

– Вiтаю великого воiна, – нахилив голову Матяш, звертаючись до старости Бара. – Еге ж, князю, я вже було прощався iз життям, коли татари напосiли на нас з усiх бокiв.

У нас вбито п’ятеро людей, ще дев’ятеро пораненi.

– Максиме, а якi втрати у нас? – спитав Бернард у свого вояка.

– Пане старосто, у нас лише трое вбитих i шiсть поранених.

– Вiчна слава героям! Хай Господь пробачить воiнам iхнi грiхи, – Претвич повiльно перехрестився, всi наслiдували його приклад.

– Мо’, вiдмiтимо славну перемогу? – докинув Петро Брага. – А то я вже так зголоднiв, що аж жаби у черевi квакають.

Пропозицiя ротмiстра всiм припала до смаку.

Татарина звiльнили з-пiд коня i зв’язали. Всього в живих, окрiм ватажка чамбулу, залишилося лише трое татар. Було вбито близько двохсот ординцiв, решта втекла в поле. Дмитра Вишневецького та Бернарда Претвича воiни та звiльненi бранцi зустрiли, як героiв, вигуками: «Слава!» Худобу, що розбiглася по полю, вершники вже збили докупи. Частина чоловiкiв взялися забивати худобу на м’ясо, щоб приготувати великий обiд на всiх.