Козак Байда, або Хортицька Січ

Гуркнув пострiл, i кiнь ворога повалився набiк, придавивши при цьому ногу ординця. Вишневецький зiскочив з коня i занiс вiстря зброi вгору для удару.

– Стривай, воiне! Не вбивай його! – пролунало густим басом.

Дмитро опустив шаблю i оглядiвся. До нього верхи наближалися двое шляхтичiв. Один – немолодий, iз широким чолом та невеличкими чорними вусами, iхав попереду, тримаючи в руцi закривавленого списа. Широкочолий чоловiк був одягнений в чудернацький темно-червоний жупан, розцяцькований срiбляними смужками, через його грудину на лiвий бiк звисали три срiбнi ланцюги.

На головi воiна була велика чорна шапка, що височiла, як церковна баня. Другий, червонощокий, в руках тримав довгу аркебузу, над якою курився пороховий дим. Одягнений вiн був у дорогий чорний одяг.

– Хто ви такi, панове? – спитав Вишневецький. – Чому ви звелiли не вбивати цього татарина?

– Ми тебе також хочемо про дещо розпитати, – загув басовито перший. – Ти, я бачу, не простий чоловiк, мабуть, це ви зi своею ватагою атакували татарський чамбул.

Це була велика дурiсть: татар було вдесятеро бiльше, ви б усi загинули, якби ми не нагодилися. Тож як тебе звати?

– Так, я вже збагнув, що зробив велику помилку, – вiдказав князь. – Але ви, добродii, так i не вiдповiли на моi питання.

Чоловiк у чудернацькому вбраннi легко зiскочив з коня.

– Слушнi слова. Моi вiтання, лицарю! Я Бернард Претвич – староста Бара, а це мiй ротмiстр – Петро Брага.

– Бернард, мабуть, трохи злиться на тебе, синку, що ти випередив його, – озвався ротмiстр.

 – Ми за рiчкою з козаками пiдготували засiдку татарам. Аж тут ти на них налетiв, як орел на курiпок! А цього татарина не слiд вбивати, його спершу треба допитати, а тодi отримати за нього добрий викуп.

Вишневецький на цi слова посмiхнувся i промовив:

– Помагай Боже! Я саме iхав до вас, старосто Претвичу. Я Дмитро – старший син князя Вишневецького. Мене направив до вас мiй батько.

– О-хо-хо! – засмiявся Бернард. – Ото я й дивлюся: кого це ти менi нагадуеш? Десять рокiв тому я плiч-о-плiч бився з твоiм батьком пiд Хотином.

Ми тодi добре показали туркам, де раки зимують. Ти такий же смiливий, як i твiй батько, але знай: перед тим як кидатися в бiй, треба завжди думати головою. Цiна помилки в бою – смерть. – При цих словах Претвич поправив шапку. – А нащо князь направив тебе до мене?

– Я хочу разом iз вами бити татар! Я чув – ви збираетесь у великий похiд на Крим, – вiдповiв Вишневецький. – Отож батько й порадив менi приеднатися до вас.