Козак Байда, або Хортицька Січ

Високий широкоплечий чоловiк був уже немолодий, але його кремезна постать досi не втратила своеi сили, i руки ще могли мiцно тримати дiдiвський меч. Брунатнi очi князя дивилися на святого. Тонкi вуста ледь ворушилися, вимовляючи слова молитви, сивуватi вуса й невелика борiдка ритмiчно похитувалися.

До каплицi зайшов Дмитро й, опустивши голову перед iконостасом, осiнив груди хрестом. Старий князь продовжував молитися ще якусь мить, а тодi промовив:

– Добре, що зайшов, сину. Я хотiв поговорити з тобою…

– Ваше бажання збiгаеться з моiм, тату, – схилив голову Дмитро.

Батько випростався.

– Я вже старий i невдовзi нездатен буду тримати зброю, – неквапом сказав князь, пiдiйшовши до Дмитра. – Ти вирiс, синку. У твоi лiта я вже мав дiтей. Пора й тобi одружитися. Заведеш сiм’ю i дiтей, щоб було кому продовжити славний рiд Вишневецьких…

Молодик пильно глянув на старого.

– Я про це вже думав, батьку…

– От i добре, синку! – старий князь усмiхнувся.

 – Отож тепер треба дiбрати гiдну пару. Що скажеш про молодих доньок князя Федора Сангушка – Варвару та Ганну? Чув про них? Кажуть, дуже вродливi. А можна поiхати й на оглядини до пишноi Софii – доньки князя Олельковича.

– Батьку… – Дмитро блиснув очима. – Я волiю сам обрати собi жiнку до пари…

Усмiшка почала зникати з лиця Івана Вишневецького.

– Отже, ти вже вибрав собi? Якусь шляхтянку? – князь провiв рукою по бородi. – І хто ж вона? Я ii знаю?

– Моя обраниця – не шляхетного роду, батьку… Вона дочка сiльського коваля…

– Що?!

Старий князь стиснув губи i кiлька секунд мовчав.

А тодi мовив, насупивши брови:

– Дмитре, отямся! Ти княжого роду! Ти нащадок правителiв Русi, Литви та Польщi! Ти не можеш одружитися з якоюсь селючкою! Я не дам тобi свого благословення! Або ти одружися з княжною, або…

Дмитро важко видихнув i розправив плечi. Тодi мовив:

– Батьку… Усе життя ви вчили мене бути самостiйним.

Учили вiдповiдати за своi слова та вчинки. Я шаную вашу батькiвську волю. Але… Нi, ви не присилуете мене до шлюбу з якоюсь нелюбою менi дiвчиною!

Старий князь насупився.

– Так, Дмитре, я готував з тебе чесного воiна, що може вести за собою тисячi людей! Я хотiв, аби ти став великим князем, що буде самостiйно керувати усiею Волинню! Чуеш? Але для цього треба, щоб ти взяв собi жiнку, гiдну тебе по кровi народження.