Козак Байда, або Хортицька Січ

Інакше князi та шляхта не приймуть тебе у свое коло!

– Менi не треба князiвського кола, батьку! Менi не потрiбна жiнка зi шляхетського роду! – рвучко махнув рукою молодий князь, наче шаблею рубонув. – Батьку… Я хочу одружитися з дiвчиною, яку кохаю, щоб прожити з нею все життя. Як сказано в Бiблii: перед Господом Богом – усi люди рiвнi…

– Ет, синку… Якби той закон Божий сповiдували всi на землi! Ми давно б жили у раю…

Старий князь пiдiйшов до сина впритул.

– Але, окрiм Божих законiв, е ще й людськi.

Я вiрю, що твоя обраниця – чесна дiвчина i що ти ii кохаеш, але взяти ii за жiнку – то вже занадто. Ось мое останне слово: одружися на княжнi, а iз дiвчиною кохайтесь собi, але потай. Я подарую iй сiльце, ти збудуеш iй там дiм, будеш навiдувати ii, коли схочеш. Ти хiба не знаеш – так роблять багацько магнатiв.

– Нi! – вигукнув Дмитро. – Моя лицарська честь не дозволить менi так ганьбитись! Я одружусь зi своею коханою – i квит!

Старий князь гнiвно стис кулаки i важко задихав.

– Отже, ти йдеш супроти батькiвськоi волi. Я зречуся тебе! Чуеш?!

Дмитро здригнувся, як вiд удару.

– На все – воля Божа. Але вiд свого намiру я не вiдступлюсь. – Молодик вклонився батьковi i, перехрестившись перед святими образами, хутко вийшов.

Князь, закривши очi долонею, опустився навколiшки перед iконостасом.

– Господи… Якби його мати була жива… Усе було б iнакше… – прошепотiв вiн згорьовано. – Ех, прогавив я сина…

Душа Дмитра була неначе розчахнута навпiл, думки лiтали вихором, мов вiтер у люту хуртовину.

«Чому батько не дозволяе одружитися з Роксаною? До бiса пихате шляхетське коло! Невже вiн справдi зречеться мене? Все одно я люблю оту дiвчину… Тiльки побачив, i все… А може… А може, вона вiдьма i наслала якiсь чари? Тьху, що за маячня!» Дмитро згадав ясний усмiх коханоi, i серце забилося швидше. «Нi, мое кохання чисте. Я не вiдступлюся вiд неi, вона буде менi жiнкою».

Молодий князь зайшов до своеi кiмнати i хлюпнув у розпашiле лице холодноi води з глека.

Вихор думок став збиратися докупи.

Навiть якщо батько i вiдмовиться вiд мене, це не завадить нам прожити з нею щасливе життя. Я сам маю викувати свою долю. Я своiми руками збудую власне життя. Хай буде так, i допоможе менi Господь… Поступово заспокоiвшись, княжич повечеряв та лiг спати.

Уставши зрання, Дмитро наказав конюху як слiд доглянути коня, а сам, узявши свою улюблену шаблю, подався лiсом на зустрiч з Роксаною.