Листи до Феліції (1912)

], яка ось уже кiлька днiв, нечитана, валяеться на столi i яку завтра вiдсилати, а це значить ще кiлька годин вечiрнього та нiчного часу, просто так вiдiрваних вiд роботи; з усiх цих, здебiльшого безглуздих причин грунтовного, систематичного листа, який я хотiв написати i який пасував би недiлi, сьогоднi не вийде. З тих-таки причин, включаючи останню, я досадую й нудьгую, i крихiтне, ще геть маленьке кошеня жалiбним нявканням з кухнi найкраще вторуе тузi мого серця. На додачу до всього, як я i очiкував, лист вiд Вас не прийшов, адже Вашi листи приходять зазвичай тiльки з другою поштою, а ii у недiлю не розносять, отож у кращому разi я отримаю його лише завтра на ранок, по довгiй ночi.

 – Чи здатен хто-небудь у таких умовах заборонити менi як по слабку компенсацiю звернутися до Вас так, як я наважився це зробити в перших рядках? І чи не пiдходить це звернення, зокрема i взагалi, якнайкраще, щоб, одного разу його вживши, вiд нього бiльше не вiдвикати?

Дорога мадемуазель Фелiцiе, як же провели Ви цей чудовий, але такий короткий недiльний день? Якщо люди i справдi здатнi вiдчувати, коли про них думають, то сьогоднi серед ночi Ви повиннi були не один раз прокинутись, а напередоднi ввечерi, читаючи в лiжку, потроху губити очима рядки, за снiданком же кiлька разiв вiдривати замислений погляд вiд какао, булочок i навiть вiд Вашоi матiнки.

Орхiдеi, коли Ви несли iх у нову квартиру, раптом на мить застигли у Вас в руках, i тiльки тепер, далебi над «Втечею Шилiнга»[28 - Йдеться про драму Гергарта Гауптманна «Втеча Габрiеля Шилiнга» («Gabriel Schillings Flucht»). ], Ви дiстали певний спокiй, адже я вже не думаю про Вас, я зараз просто з Вами. Але нi, я не з Вами: щойно поставивши крапку в попередньому реченнi, я почув у сусiднiй кiмнатi голос батька, який щойно повернувся додому з вкрай несприятливими дiловими новинами, тож менi довелося туди вийти i якийсь час постояти разом з батьками, роздiливши iхне журне мовчання.

В останнi днi менi згадалися два доповнення до нашого спiльного вечора, одне я випадково виявив у Ваших листах, на iнше натрапив у своему власному.

Ви ж i справдi вже тодi розповiдали, i я не знаю, як мiг про це забути, що Вам неприемно жити самiй у готелi. Тодi-то, напевно, я i зауважив Вам на це, що сам я, навпаки, в готельному номерi почуваюся як у Бога за пазухою. Що ж, так i е, я надто добре зрозумiв це торiк, коли посеред зими у службових справах довгенько колесив мiстами й селами Пiвнiчноi Чехii.