Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів

Замок. Подорожнi щоденники. Вiсiм зошитiв

Franz Kafka

«Замок» – останнiй незавершений i найзагадковiший роман Франца Кафки. У центрi роману, як майже в усiх творах письменника, – втаемниченi, алогiчнi, незбагненнi взаемини людини зi свiтом, з системою, з владою, з iншими людьми. Головний герой К. шiсть днiв блукае стежками зимового Села, намагаючись знайти дорогу до Замку. Історiя героя нагадуе перипетii долi самого автора i так само трагiчно передае самотнiсть i безпораднiсть людини в ii протистояннi жорстокостi й абсурдностi життя.

Також видання мiстить «Подорожнi щоденники» (1911–1912), в яких Кафка описав подорожi до Фрiдлянда, Райхенберга, Парижа, Юнгборна та iнших мiст, i «Вiсiм зошитiв» (1917–1919) – маленькi зошити у восьму частку аркуша, в яких письменник занотовував своi поетичнi фантазii, фрагменти майбутнiх творiв та афоризми.

Франц Кафка

Замок. Подорожнi щоденники. Вiсiм зошитiв

© С. Мендор, художне оформлення, 2021

© Наталка Сняданко, переклад украiнською, 2006

© Л.

© В. Б. Чайковський, переклад украiнською, 2020

* * *

Замок

Роздiл перший

К. прибув пiзнього вечора. Село загрузло в глибокому снiгу. Замковоi гори не було видно, ii поглинули туман i темрява, жоден, навiть слабенький, промiнчик свiтла не виказував iснування великого Замку. К. довго стояв на дерев’яному мiстку, який з’еднував гостинець iз Селом, i вдивлявся в те, що здавалося порожнечею.

Потiм вiн вирушив шукати мiсце для ночiвлi. У заiздi ще не спали, i хоча в господаря, розгубленого несподiваним пiзнiм вiзитом, не виявилося для гостя вiльноi кiмнати, вiн запропонував К. нiчлiг на солом’янiй пiдстилцi в загальному залi. К. погодився. Кiлька селян ще сидiли за пивом, але прибулий не хотiв нi з ким спiлкуватися, тому принiс собi солом’яну пiдстилку з горища i влiгся поближче до печi. Було тепло, селяни сидiли тихо, вiн ще трохи спостерiгав за ними втомленим поглядом, а далi заснув.

Та невдовзi його розбудили. По-мiському вбраний юнак iз обличчям актора – вузькi щiлини очей i густi брови – стояв перед ним разом iз господарем. Селяни теж були ще тут, деякi з них навiть повернули своi крiсла, щоб краще бачити i чути. Юнак дуже ввiчливо вибачився за те, що розбудив К., назвав себе сином замкового каштеляна i сказав:

– Село – це власнiсть Замку, тому кожен, хто живе чи ночуе тут, певною мiрою живе чи ночуе в Замку.