Листи до Феліції (1913)

Можливо, немае ближчоi близькостi, ще вищим ступенем було б проникання.

З цим «досить симпатичним» дитячим лiкарем ми теж, Фелiцiе, ще не скiнчили. На ньому я ще трохи затримаюся, адже вiн наче невелика противага до франкфуртськоi iсторii i, по сутi, являе собою, нехай i несвiдомо, адресоване менi питання. І я повинен на нього вiдповiсти. Якби, кохана, я Тебе тiльки ревнував, ревнував, та й годi, я б по Твоiй розповiдi приревнував ще бiльше. Тому якщо цей дитячий лiкар був для Тебе такий важливий, що Тобi навiть довелося збрехати, аби вiд нього звiльнитися, втiм, тодi, кохана, це послiдовнiсть думок якогось ревнивця, а не моiх, хоча я i здатен iх вiдтворити.

Хiд же моiх думок ось який: Ти з цим лiкарем цiкаво поспiлкувалася, Тобi приемно було провести вечiр у його товариствi, вiн шукав продовження знайомства, яке саме по собi, принаймнi в межах тiеi недовгоi ранковоi бесiди, не було неприемно нi Тобi, нi Твоiй матерi, i схоже, що внаслiдок вiдкидання Тобою цих спроб подальшi спроби продовжити знайомство з його боку або виключенi, або малоймовiрнi, чому виною, судячи з Твоеi, Фелiцiе, розповiдi, тiльки я i повинен нести цю вину належним чином. Тiльки як менi ii нести? Може, з гордiстю? Або iз задоволенням? Або всiм виглядом пропонуючи взяти на себе й наступнi такi провини? Але нi, я нарiкаю, я шкодую, менi б хотiлося, щоб цей дитячий лiкар приходив до Тебе у гостi, щоб вiн i надалi зарекомендував себе тiею ж милою людиною, якою був на Новий рiк, щоб вiн виявився веселуном i щоб Ти весело його приймала. Хто я такий, щоб лягати йому поперек шляху? Всього лише тiнь, яка, правда, нескiнченно Тебе любить, але яку неможливо витягти на свiт божий. Ну i чорт зi мною! – Однак тепер, звичайно, саме час всю цю карусель розкрутити в зворотнiй бiк. Мене б просто роздирали ревнощi, якби я почув зi своеi далини, що цьому дитячому лiкарю i справдi вдалося все те, чого я йому на попереднiй сторiнцi так наполегливо бажав, а неправда, яку Ти йому сказала, вирвалася не з Твоеi чистоi душi, а з мене, i я майже ладен повiрити, що в словах Твоiх тiеi секунди чувся легкий призвук мого голосу.  – Однак як це судження узгоджуеться з попереднiм? (Ось моя вiдповiдь i повернулася до Тебе питанням.) Тiльки як нескiнченна карусель.