Листи до Феліції (1913)

Як цього мало, кохана, але як же мало видiляеться для мене на мiськiй мапi!

Менi стiльки всього треба Тобi вiдповiсти на обидва Твоiх сьогоднiшнiх листи, що Твоя мати, якби вона мала змогу оглянути все це, дивувалася б десь у такiй послiдовностi: як можна взагалi писати, коли хочеш сказати так багато i якщо знаеш, що перо з огляду на всю цю хмару-хмарою розказуваного лишить на паперi хiба що невпевнену i незрозумiлу риску?

Так, значить, мою фотографiю Ти поклала в свое серце (яке там «сердечко», сягай вище!), чи то пак у свiй медальйон, де вона неприемним сусiдством потiснила Твою крихiтку-племiнницю, i маеш намiр – чи вiрити менi своiм очам? – носити його день i нiч, не знiмаючи? Та невже Тобi не захотiлося викинути цю жахливу фотографiю геть? І вона не витрiщаеться на Тебе, аж страшно? Чи заслуговуе вона честi, яку Ти iй робиш? Подумати тiльки, моя фотографiя зберiгаеться у Тебе в медальйонi, а сам я стирчу тут один в своiй промерзлiй кiмнатi (де я, як здаеться, на превеликий свiй сором, днями ще й застудився).

Припиняю, вже пiзно, а закiнчити я б все одно нiколи не змiг, та й що це за заняття для рук – листи писати, коли вони призначенi мiцно тримати в обiймах i нiчого iншого не прагнуть.

Франц

7.01.1913

Кохана моя Фелiцiе, пишу Тобi сьогоднi по обiдi, бо ж не знаю, чи встану взагалi ввечерi з лiжка. Може, краще буде проспати до ранку. Я, вочевидь, застуджений, причому наскрiзь; я можу в цей й не вiрити, але так воно е. А якщо це не застуда, то щось збiса схоже на неi. Сьогоднi питиму гарячий лимонад, загортатимуся в гаряче простирадло i, вiдбiгши всього свiту, мрiятиму про Фелiцiю. Нехай спека виганяе з мене i з моеi кiмнати всi застуди i всiх примар, щоб забезпечити чисте вмiстилище для думок про Тебе, кохане мое дитя.

Щось менi нема що вже сказати про пошту? Але послухай, Твого недiльного вечiрнього листа я отримав в понедiлок уранцi, тодi як Твого недiльного ранкового теж уранцi, але тiльки сьогоднi, у вiвторок. (На службу листи взагалi приходять акуратнiше, живемо ж ми на вiдшибi.) Напевно, все через Твою свiтлину, яку пошта просто не хотiла менi вiддавати.