Листи до Феліції (1914–1917)

Але й про це ще не час говорити.

Зараз лише час попросити Тебе, Ф., знову не мовчати, бо тут у Празi (для мене справдi Берлiн над Прагою, як небо над землею) я зневiрююся вiд безпорадностi, бiгаю туди-сюди, нiчого не бачу, нiчого не чую й постiйно живу з тими самими думками, про якi зараз теж не час говорити. Лише тому я не прошу Тебе нi про що iнше. Скажи менi чесно, що Ти думаеш, i я Тобi вiдповiм так само. Що я думаю, я Тобi не маю говорити, Ти й так все добре знаеш.

    Франц

13 березня 1914 року, Прага

Лист до Фелiцii Бауер

Ти не щаслива, Ф.

[1 - Нещастя Фелiцii були пов’язанi з ii братом Фердинандом (Феррi): пiсля заручин з багатою нареченою той не лише набрав боргiв, а й обiкрав свого майбутнього тестя. Справа хоч i не дiйшла до суду, але брат був з ганьбою звiльнений i був змушений емiгрувати в Америку. Квиток на корабель i стартовий капiтал, пожертвувавши своiм приданим, йому надала Фелiцiя. На щастя, в Америцi Феррi дiйсно вдалося встати на ноги, вiдкрити власну справу, а потiм i створити сiм’ю (тут i далi прим. пер.).], ще i я надокучаю Тобi. У цьому i е моя бiда. Моiм щастям було б бути для Тебе розрадою, хай i маленькою розрадою. Але я не е нею. Мое ставлення до Тебе, з одного боку, i нещастя у Твоiй сiм’i, з iншого боку, Ти роздiляеш, наче це двi рiзнi речi, а перша з них – несуттева. Якщо Ти робиш так, тодi це й справдi так або принаймнi судячи з усього це так, адже я не хочу щодо цього казати щось певне, це Твоя справа, Ф.

Я не знаю, як часто перечитував Твоi два листи.

Там е хороше, звичайно, але також i багато сумного, а найбiльше такого, що не е нi хорошим, нi сумним. Твоя сьогоднiшня телеграма ще бiльше згущуе фарби, або, кажучи Твоiми словами, без яких я не можу обiйтися, робить все бiльш трагiчним. З мого боку це було не надто розумно, можливо, i не надто тактовно просити Тебе приiхати завтра до Дрездена, адже Ти зараз у першi днi пiсля того, що сталося, маеш пiдтримувати своiх батькiв. Це було помилкою, п‘ять слiв Твоеi телеграми[2 - Франц пропонував Фелiцii зустрiтися в Дрезденi, мiж Берлiном i Прагою, на що та вiдповiла телеграмою: «Приiхати Дрезден неможливо вiтання Фелiцiя». ] – це достатне покарання. Але, можливо, це була не стiльки помилка, скiльки нездатнiсть розмежувати нещастя у Твоiй родинi й мене, як Ти це робиш.

Облишмо це, Ф., але що мае статися? У жодному разi, Ф., у жодному разi Ти не можеш вiдкинути мене назад у непевнiсть, з якоi я, принаймнi на крок, вийшов завдяки вчорашнiм листам.