Листи до Феліції (1914–1917)

Чоловiковi, якому я так люб’язно потиснув руку, я не мiг вiдмовити в цьому й тому змушений зараз чинити так пiдло.

Переказуй привiт усiм, Твоiм i моiм[31 - Йдеться про матiр Кафки i його сестру Оттлу, якi були у Берлiнi.], i дозволь Тебе поцiлувати в надзвичайно дороге обличчя.

    Ф.

13 липня 1914 року, Прага

Франц Кафка до батькiв Фелiцii Бауер[32 - Карл i Анна Бауер. Лист написаний у день розiрвання заручин Франца Кафки з Фелiцiею Бауер у готелi «Askanischer Hof», на яких були присутнi Грете Блох, Ернст Вайс i сестра Фелiцii Ерна.

]

[Готель «Askanischer Hof», Берлiн]

Зараз я вже не знаю, як я повинен i як менi дозволено до Вас звертатися.

Я не приiду, це були б непотрiбнi муки для нас усiх. Я знаю, що Ви менi скажете. Ви знаете, як я це сприйму. Тому я не приiду.

Я поiду сьогоднi, ймовiрно, у Любек. Я прихоплю з собою, як вiдносно маленьку, але все-таки втiху, думку, що ми можемо залишитися в хороших стосунках i залишимося в них, навiть якщо зв’язок, якого ми всi б хотiли, виявився для усiх нас неможливим.

Фелiцiя, певно, переконувала Вас так само, як i мене. Я бачу все завжди зрозумiлiше.

Усього Вам найкращого, особливо пiсля Вашоi вчорашньоi поведiнки Вам безперечно належить моя повага, згадуйте про мене добрим словом.

    З вдячнiстю Франц К.

27 жовтня 1914 року, Прага

Телеграма до Фелiцii Бауер

Фелiцii Бауер, Берлiн, Лiндстрьом,

Гроссе-Франкфуртер-штрасе, 137

Лист у дорозi зараз все йде повiльно щирi вiтання

30 жовтня 1914 року, Прага

До Фелiцii Бауер

[Монограма в шапцi аркуша H.

K.]

Мiж нами, Фелiцiе, як менi здаеться, за останнi три мiсяцi зовсiм нiчого не змiнилося, нi в хорошому сенсi, нi в поганому. Звичайно, я готовий до Твого першого дзвiнка, i я точно й одразу вiдповiв би на Твого вранiшнього листа, якби вiн прийшов. Однак я не думав написати Тобi – в «Askanischer Hof» нiкчемнiсть листiв i всього написаного стала надто очевидною, але оскiльки моя голова (навiть коли болить, як i сьогоднi) залишаеться незмiнною, iй не бракувало думок i мрiй, в яких йшлося про Тебе, i наше спiльне життя, яке я уявляв, лише iнодi було гiрким, а так – мирним i щасливим.

Проте якось я хотiв Тобi хоч i не написати, але передати вiстку через когось iншого – Ти не вгадаеш, це була особлива нагода, вигадана перед сном, близько 4-i години ранку, коли я зазвичай i засинаю.