Листи до Мілени. Лист батькові

Ви могли б, далi, про щось промовчати, багато прикрасити – i тепер iще можете, – але я б за нинiшнього стану речей це вiдчув, хоч i нiчого не сказав би, i менi було б лише вдвiчi боляче. Значить, i цього Вам не можна робити. Залишаеться тiльки третя можливiсть: намагатися по змозi врятувати саму себе. І боязка надiя на таку можливiсть прослизае-таки у Ваших листах. Я часто-густо тепер читаю в них про спокiй i твердiсть, нерiдко, щоправда, доводиться досi читати i про iнше – а то навiть i про «reeln? hr?za».

[11 - «Справжнiй жах» (чес.).]

Того, що Ви повiдомляете про свое здоров’я (у мене воно гарне, тiльки сплю я в цьому гiрському повiтрi погано), менi недостатньо. Дiагноз лiкаря я не вважаю надто вже сприятливим – точнiше кажучи, вiн нi те нi се, i лише вiд Вашоi поведiнки залежить, як його витлумачити. Звичайно, всi лiкарi – бовдури; втiм, вони, напевно, i не дурнiшi за iнших, але iхнi амбiцii смiшнi; хай там як, треба взяти до уваги, що варто нам тiльки з ними зв’язатись, як вони дедалi вiдбiгають розуму; але те, що лiкар вiд Вас поки вимагае, не назвеш нi дуже дурним, анi неможливим.

Неможливо лише, щоб Ви серйозно захворiли, i так воно i мае залишитися неможливим. У чому змiнилося Ваше життя пiсля розмови з лiкарем – ось найголовнiше питання.

А тепер кiлька другорядних питань – Ви дозволите? – Чому i вiдколи Ви сидите без грошей? Чи пiдтримуете стосунки з родичами? (Я так думаю, бо якось ви дали менi адресу, з якоi ви регулярно отримували пакунки, це скiнчилося?) Чому Ви ранiше, як Ви пишете, спiлкувалися в Вiднi з багатьма людьми, а тепер нi з ким?

Своi фейлетони Ви не хочете менi надiслати; отже, не вiрите, що я зможу правильно i доречно вписати цi фейлетони в той образ, який я собi про Вас склав.

Гаразд, тодi я буду з цього погляду на Вас сердитий, що, втiм, не бiда, адже для збереження рiвноваги навiть краще, якщо в одному куточку мого серця для Вас буде приготовлено дрiбку сердитостi.

Ваш Франц К.

(Меран, 29 травня 1920 р.)

Дорога панi Мiлено,

день такий короткий, проведено його з Вами з деякими незначними дрiбницями, i вiн уже добiг кiнця. Залишаеться хiба що трохи часу, щоб написати справжнiй Мiленi, позаяк ще справжнiший цiлий день вона пробула тут, у кiмнатi, на балконi, в хмарах.