Листи до Мілени. Лист батькові

)

Дорога панi Мiлено,

всього кiлька слiв, завтра напевно напишу Вам знову; сьогоднi ж я пишу тiльки заради себе, тiльки для того, щоб бодай щось зробити для себе, тiльки щоб трохи вiдсунути враження вiд Вашого листа, iнакше вiн переслiдуватиме мене день i нiч. Ви дуже дивна, панi Мiлено, живете там, у Вiднi, страждаете вiд того i того i, крiм того, ще знаходите час дивуватися, що iншим, менi, наприклад, живеться не з медом i що якусь нiч я сплю гiрше, нiж попередню. У трьох тутешнiх моiх приятельок (трьох сестричок, найстаршiй – п’ять рокiв) бачення розумнiше, за будь-якоi зручноi i незручноi нагоди, бiля рiчки чи нi, вони силкувалися спихнути мене в воду, i зовсiм не тому, що я якось iх скривдив, аж нiяк.

Коли дорослi загрожують дiтям такими речами, то це, зрозумiло, жарт i любов i означае приблизно таке: скажемо задля смiху що-небудь ну геть, абсолютно неможливе. Але дiти беруть усе серйозно, i неможливе для них не iснуе, десять невдалих спроб зiпхнути тебе в воду не переконають iх, що i одинадцята закiнчиться невдачею, бо вони не пам’ятають, що колись десять разiв вони вхопили шилом патоки. Якщо наповнити дитячi слова i намiри знанням дорослих, стае моторошно. Коли така собi чотирирiчна дiвчинка, яка немовби i створена лише для того, щоб ii цiлували i мнули, а до того ж сильна, як ведмежа, i ще по-дитячому опецькувата, йде на тебе в атаку, а двi сестрички допомагають iй злiва i справа, i за спиною у тебе вже бильця, а щирий татусь цiеi трiйцi i м’яка красива товстуля-мати (в колисцi у неi четвертий) з посмiшкою здалеку спостерiгають за тим, що вiдбуваеться, i геть не квапляться тобi допомогти, – ти майже на краю загибелi, i годi описати, яким чином усе ж вдаеться врятуватися. Розумнi або прозорливi дiти намагалися скинути мене в воду просто так, можливо, тому, що вважали мене зайвим, непотрiбним, але ж вони не знали нi Ваших листiв, анi моiх вiдповiдей.

Нехай Вас не лякають «добрi намiри» останнього листа.

У мене був – тут це часто трапляеться – перiод цiлковитого безсоння, я записав цю iсторiю, про яку часто розмiрковував у зв’язку з Вами, але, коли закiнчив, скронi i праворуч, i лiворуч так зчавило, що я вже не розумiв до пуття, нащо ii розповiдав, до того ж заважала i безформна брила всього того, що я хотiв сказати Вам на балконi, в гойдалцi, тому менi нiчого i не залишалося, крiм як послатися на основне вiдчуття, та я i тепер ще не можу iнакше.