Щоденники 1913–1923 рр.

Бути батьком i спокiйно розмовляти з сином. Але тодi замiсть серця не можна мати iграшковий молоточок.

«Ти вже написав дядьковi?» – звернулася мати до мене iз запитанням, якого я чекав уже давно i з люттю. Вона вже тривалий час боязко спостерiгала за мною, з рiзних причин не зважуючись, по-перше, спитати в мене, а по-друге, спитати при батьковi, та зрештою таки стурбовано спитала, бачачи, що я збираюся йти. Коли я проходив повз ii крiсло ззаду, вона пiдвела очi вiд карт, повернула до мене обличчя давно забутим, на мить ожилим нiжним рухом i спитала, тiльки мимохiдь поглянувши на мене й нерiшуче всмiхнувшись, i вже в самому ii запитаннi вiдчувалося, що вона змирилася з вiдповiддю, не чекаючи ii.

16 грудня. «Громове волання захвату в серафимiв».

Я сидiв у Вельча в крiслi-гойдалцi, ми розмовляли про те, яке безладне в нас життя, вiн – усе ж таки з певною надiею («Треба хотiти Неможливого»), я – навiть без надii, втупившись у своi пальцi, вiдчуваючи себе представником власноi внутрiшньоi порожнечi, винятковоi, а проте навiть не надто великоi.

17 грудня. Лист до В. з дорученням. «Переливатися через край i все ж таки залишатися тiльки горням на холоднiй плитi».

Бергманова доповiдь «Мойсей i сучаснiсть». Свiтле враження. – Принаймнi я до цього не маю вiдношення. Мiж свободою i рабством перетинаються справдi страшнi дороги, для подальшого шляху проводиря нема, пройдений одразу губиться в пiтьмi. Чи безлiч таких дорiг, чи тiльки одна – про це нiхто не довiдаеться, бо пiзнати цього не дано.

Я там. Пiти звiдти я не можу. Нарiкати нема на що. Я не страждаю надмiру, позаяк страждання моi нi з чим не пов’язанi, вони не нагромаджуються, принаймнi поки що я цього не вiдчуваю, i страждання моi багато меншi вiд тих, якi мене, можливо, ще чекають.

Постать чоловiка, що, трохи звiвши обидвi руки – одну вище, другу нижче, – стоiть перед суцiльним туманом, ладен ступити в нього.

Прекрасний суворий вiдбiр в юдаiзмi. Вiдчуваеш простiр. Краще бачиш себе, краще себе оцiнюеш.

Я лягаю спати, я стомився. Мабуть, там уже все вирiшено. Менi це часто сниться.

Нещирий лист вiд Бл.

19 грудня. Лист вiд Ф. Чудовий ранок, теплiнь у кровi.

20 грудня. Листа нема.

Вплив тихого, лагiдного обличчя, спокiйноi мови людини, надто чужоi, ще не розгаданоi. Божий голос iз вуст людських.

Одного зимового вечора вулицями крiзь туман iшов старий чоловiк. Стояв страшенний холод. Вулицi були безлюднi.