Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

Оренбург

Насмiшили Вы мене – нехай Вас Бог милуе – Тарас Григорович, своею писулькою; а солдату «Русская история» здасться: не прочитае, дак проп’е або продасть. Дуже негарно Ви зробили, що написали у Москву вислать ii менi; що з воза упало, то пропало – значить, така ii доля, а коли по Вашому листу пришлють менi «Историю» iз Москви, то уже хоч лайте, хоч не лайте, а я вишлю Вам – що буде стоять – грошi.

Що получив, то й посилаю Вам; а що пишуть, що посилають Лермонтова, то сього ще не получив, або в письмi поклепали, або важка пошта опiзнилась; коли получу, то гаяться не буду i зараз пришлю.

Адрес брату: Василiю Матвiевичу, [в] Большой Милионной дом Эрнста; квартира № 5.

Прощайте, служба, мiй милий земляче. Пишiть почаще; та, будьте ласкавi, чи не треба Вам чого-небудь; после сочтемся. Левицкому закажу писать Вам; а з Безсребреником розiйшовся з лiта i досi не бачився.

Весь Ваш

Ф. Лазаревский.

115. А. І. Лизогуба до Т. Г. Шевченка

7 квiтня 1848. Одеса

7 апреля 1848.

Одесса.

Христос воскресе!

Сим почну писульку мою до Вас, коханий друже; да i що матиму лучшого, як привiтати друга цiлованiем святим: Христос воскресе! Нашi дiди добре вигадали, що з сим празником поздравляють; сей найбiльший празник християнам, не даром казано: велик-день. Далебi що так: цей день – закiнчанье жизнi чоловiка-Христа, початок Бога; за сим днем уся жизнь Спаса нашого на землi лежить тропою i нам грiшним; цею тропою i нам треба шкандибати, щоб у царство небесное попасти; кажу шкандибати, бо з нашими немощами хоч би дошкандибать до Бога; що ж маемо робити? – Те саме, що робив Спаситель наш на землi: прощай ворогам, добро роби дiющим тобi напасть, молись за лютих, не жени бiдних, не одвертайся от просящих.

От i все; помолимся ж Господевi, щоб дав нам i волю i силу усе це дiять во славу iменi Його святого на добро людям, братам нашим. Дякую я вельми милосердного Спаса наша, що сподобив мене милостi хоть трохи розiгнать тугу Вашу, коханий Тарасе; радiю, читаючи листи Вашi, i молюся Боговi, щоб вiн осiнив Вас Своею благодатiю; а ще Господь зо мною, кого убоюся?

Посилаю Вам писанку, трохи паперу бристольского, малюй на здоров’е та мене згадуй.

А степу безлюдного нiчого лякаться, може таки i туди будуть доходить листи; хоч не так швидко, аби яка чутка була. Коли вже потягнетесь на те Аральське море, то як можна пильнуйте, щоб менi дать знать, куди i як писать; то я зараз i озовусь i В[арвара] Н[иколаевна] тож.