Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

Якраз к Великодню прислали Ви нам сюю писанку, а я зараз i розiслав по рукам. Пан Артемовський аж пiдскакуе та хвалить. Як такого добра не хвалити? Пишiте ж, паничу, у усю руку; напишiте нам ще таке, дайте вiддохнути вiд московських брехень, що читаеш-читаеш та або заснеш гарненько, або на животi затошнить, а на зуби паде оскома, що три днi не хочеться дивиться на книжку. Артемовський сам хотi[в до Вас п]исати – i не збреше, напише, [бо дуже похваляе. Кор]суна пiсля того не ба[чив]. …пiсля такого добра.

Бiлети Вашi усi цiлi лежать у мене, нiхто не взяв нi одного, кажуть: «Нехай книжки пришлеть».

Бiсова Москва провчила: грошики зчистить, а книжки – овва! Записалося у мене душ з п’ятнадцять, що певно дадуть грошi; пришлiте десяткiв зо два, то грошi зараз i вишлю Вам, певно, вишлю. Писав i про «Богдана» Є. П. Гребiнки. Кажуть, давай, кажуть, книжки – тодi i грошi. А де вiн? Вже я писав-писав до нього – знай мовчить, так я i годi сказав. Може, сердиться за що? А щоб його Бог любив! Або, нехай Бог боронить, обмоскалився, у iх вiру уступив. А спитайте його вiд мене, коли побачите: що вiн дума?

Послав би я, батечку, Вам i десять своiх книжок, так нема iх у мене. Усi у москалiв: нi грошей, нi книжок не бачу. Обдурили добре. Коли хочете, то от писулька: по нiй дадуть Вам.

Пишiте ж, пишiте ще, потiшайте нашi душi таким смашним, та «Гайдамакiв» шлiть до мене, я Вам грошики вишлю. Та не розлюбляйте щиро Ва[с] кохаючого

[Григорiя Квiтку].

Сейчас прочитал Евгения Па[влович]а «Сеню», и мы обое с женою хохотали очень.

Чудесна штука.

«Утопленницу» Вашу i усе гарнее получили, як треба. Буде у «Молодику», нашому альманасi.

16. П. М. Корольова до Т. Г. Шевченка

2 травня 1842. Харкiв

Харьков, 2-го мая 1842.

Брате! (Чи можна тебе так звать?). Бо я тебе полюбив, дуже полюбив – так, як брата, та нi, ще бiльш, – як того, хто первий заспiвав про ту славу козацькую, що голосна та правдива, як Господа слово, про ту волю, що минулась, про степи та про могили, що на Украiнi, над котрими орел чорний сторожем лiтае – не так, як кавун у спасiвку, та хiба тiльки й е, що кавуни на нашiй Украiнi або хрiн… Гай-гай! Нехай би вже москалi, а то… не найшли бiльш нiчого, як карасiв, та ще дечого, що всюди; е у нас, е таке дещо, що чи й е воно у кого другого – кожна могила, кожний байрак що-небудь скаже, була б тiлько охота з ним побалакать, та скаже таке що-небудь, що довго б, довго б слухав… аж не одiрвешся.