Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

От давно вже я сумував сам собi – не чуть нiчого, нiхто нiчого не скаже, не заспiва так, щоб серцю полегшало, заспiвав би й сам… та ба, не вмiю. Аж ось Кобзар заспiвав. Як менi тодi було легко! Бачив я «Кобзаря» часов з чотири, а не чотири… то що й казать – i жiнки, i дiвчата, всiм прийшовсь «Кобзар» по серцю. Душ з пiвдесятка вже я бачив, що вони, як прочитаеш «Мар’яну», що прислав ти Корсуновi, так i слова не виговорять. Спiвай же, мое серце, бо грiх не спiвать тому, хто вмiе, тiльки, хай тебе Бог боронить, не по-московськи.

Коли нiнавiщо буде надрюковать, присилай нам бiлетiв, а ми тобi будем грошi та ще… не багатий я чоловiк – трудова у мене копiйка, а, iй-богу, з тобою подiлюсь послiдньою. Дрюкуй «Дорошенка» i все, що у тебе е. Узяв я у Корсуна десяток бiлетiв, роздав скiльки було можно, i от тобi 30 рублiв. Може б i бiльше, та, ей-богу, i в мене багато роботи, та ще гiрше те, що мало е в мене знакомих у Харковi, а на селi й того менше. Посилаю тобi «Запорозьку старину», чим багатi, тим i радi. Прощай, твiй

Пилип Корольов.

Пришли книжок, що каже Корсун, та i я прошу, бо зараз i грошi будуть, уже я за се берусь. Мiй адрес: Филиппу Николаевичу Королеву в Харьков, спросить в университете. Та ще прошу виповни просьбу Корсуна, прошу одну книжку «Кобзаря».

17. О. О. Корсуна до Т. Г. Шевченка

2 травня 1842. Харкiв

Харкiв, 2 мая 1842 року.

«Хоч круть верть, хоч верть круть» – як там кажуть. Надрукував був 600 книжок, думав: от добро! Купуватимуть та читатимуть наське слово! А я iще скомпоную другий, там третiй… Та ще з картинками, та з… Афю-тю-тю! – Цур дурня!!! – Надрукував 600, продав 50, роздарив 200, а 350 не знаю, куди й дiти.

 – Пани кажуть: «Нащо нам?! Хiба ми школярi, чи що?» – А панi кажуть: «Нет, не чытаю такых кныжок. Я тэрпэть не можу малосерыйського языку!.. Дiвчино! Подвинь лишень коць! Ледащо!»

Се одно, а отце друге: Вам ще досi не писав, бо думка була, щоб послать укупi з папером фабричним i банкового… Та бачите, що й досi, та й то, поздоров, боже, пана Короля, тiльки тридцять; кажуть сучi сини: «Хай пришле книжки…»

І так-таки: пришлiть, будьте ласкавi, книжок: «Гайдамакiв» штук 20 та «Кобзаря» так з 15, чи що – як знаете; а таки опрiче того, – менi один такий екземпляр «Кобзаря», як ви дали старому, бо сором сказати, у мене нема нiякого!!! Та не забудьте свiй та Гребiнкин портрети, та й ще що-небудь таки черкнiть

Вашому А.

 Корсуну.

Кiнчайте «Мар’яну».