Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Був у мене в гостях Яков. Славний хлопець! Шрейдерс не нахвалиться тобою i Семеном i тепер цiлуе вас обох. Добре зробив, що не купив Шекспiра, цур йому, який дорогий! Поцiлуй за мене Семена та й прощай, мiй друже единий. Посилаю тобi оцю недавно спечену штуку, для того i пишу мало, щоб паперу бiльше осталося для новорожденного чада. Не забувай свого искреннего Т. Шевченка.

Адрес мiй:

В Москву. Михайлу Семеновичу

Щепкину. С передачею.

В конторе императорских театров.

I

ДОЛЯ

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом i сестрою

Сiромi стала.

Мене маленького за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

– Учися, серденько, колись

З нас будуть люде, – ти сказала.

А я й послухав, i учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Якi з нас люде? Та дарма…

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли. У нас нема

Зерна неправди за собою…

Ходiмо ж, доленько моя!

Мiй друже щирий, нелукавий!

Ходiмо дальше, дальше слава,

А слава – заповiдь моя.

II

МУЗА

І ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла;

І на могилi серед поля,

Як тую волю на роздоллi,

Туманом сивим сповила.

І колихала, i спiвала,

І чари дiяла., i я…

О чарiвниченько моя!

Менi ти всюди помагала,

І всюди, зоренько моя,

Ти не марнiла, ти сiяла.

В степу безлюднiм, в чужинi,

В далекiй неволi,

Ти в кайданах пишалася,

Як квiточка в полi.

Із казарми смердячоi

Чистою, святою

Вилетiла, як пташечка,

І понадо мною

Полинула, заспiвала,

Моя сизокрила…

Мов живущою водою

Душу окропила…

І я живу.

Своею Божою красою

Витаеш ти, мiй херувим,

Золотокрилий серафим!

Моя ти доле молодая!

Моя порадонько святая,

Не покидай мене! Вночi,

І вдень, i ввечерi, i рано

Витай зо мною. І учи,

Учи нескверними устами

Хвалити правду. Поможи

Молитву дiяти до краю.

А як умру… Моя святая!

Святая мати! Положи

Свого ти сина в домовину…

І хоть единую сльозину

З очей безсмертних покажи.

III

СЛАВА

А ти, задрипанко, шинкарко,

Перекупко п’яна!

Де ти в чорта забарилась

З своiми лучами?

У Версалi над злодiем

Набор розпустила,

Чи з ким iншим мизкаешся

З нудьги та з похмiлля?

Пригорнись лишень до мене

Та витнемо з лиха,

Обiймемось гарнесенько

Та любо, та тихо

Пожартуем, чмокнемося

Та й поберемося,

Моя крале мальована.