Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

Ну, з таких невинних баранчат i нехай буде твоя збiрка тепер; а що таке е в тебе, що скаче, як кiзки, те нехай з Богом вилежуеться собi, як льон добрий! – Ой як рада б була вся Украiна, да й Московщина, побачити твою ватагу; я б i в епiграф поставив над нею вiвчарську пiсню:

Тереш, тереш, овечечки,

Тереш, баранчата!

За сим прощай, мiй голубе сизий! Сердечне обнiмаю тебе!

Твiй Максимович.

Озовись до мене хоч iнколи! Був я недiлi з двi нездоров.

P. S. А тii три пiснi твоi, що ти дав для «Русской беседы» («Вечiр», «Пустка», «Муза») – чи дозволиш там печатать по прежньому твому слову? – Чув iще я, що Кулiш буде видавать «Хату»: чи вже дозволенiе вийшло?.

. Чи вже вiн i досi на мене сердиться, i не прочахнув? – А я, ей-богу, вже пересердився на його, i хоч зараз рад би подать руку йому, руку мирову, по-прежньому, од щирого серця: бо чи вже ж таки вiн i довiку буде дуться на мене, як легке пiд покришкою, бувши бiльш двадцяти годiв менi до любовi!

Да й годi!

313. Т.

 Г. Шевченка до М. С. Щепкiна

6 грудня 1858. С.-Петербург

Благородний мiй единий друже!

Де доткнеться до користi, до грошей, то я бачу, що твоя натура моiй сестра рiдна, i соромлива, i боязлива. Чого се воно так? Мабуть, того, що грошi душу холодять, а нашi душi бояться холоду. Повинно буть так. Кокарев, як я бачу, забув про моi грошi, а нагадать йому нiкому, проч тебе, а ти соромишся. Я думаю ось що зробить. Напиши ти Кокареву письмо та й адресуй його на мое iм’я з передачею.

 Результат повинен буть такий: я получу своi грошi и лично познакомлюся з цим замечательним чоловiком. Добре було б, якби ти так зробив, або видумай лучше.

Скажи менi, будь ласкав, що б з мене тепер було, якби був я оженився на моiй любiй Тетясi? Пропащий чоловiк, та й бiлш нiчого.

Не пишеш ти менi, чи був у тебе художник Раев з моею новою гравюрою. І чи бачився ти з графом Алексеем Сергеевичем? Як не бачився, то побачся i подякуй йому од мене.

У нас тепер африканський актер, чудеса виробляе на сценi.

Живого Шекспiра показуе. Не знаю, чи поiде вiн до вас. А бiлше нового нема нiчого.

Цiлую твою жiнку, дiтей i внучаток, нехай здоровi ростуть та щасливi будуть. Поцiлуй С[ергея] Тимофеича за мене, i Кетчера, i Мiна, i Максимовича, i всiх, кого знакомого побачиш.

Оставайся здоров, мiй друже единий, не забувай мене, твого рiдного брата

Т. Шевченка.

1858. Декабря 6.

314. М. С. Щепкiна до Т. Г. Шевченка

12 грудня 1858.