Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

 Максимович

25 березня 1859. С.-Петербург

25 марта 1859.

Сьогодня був я у Александры Михайловны. Вона менi показувала ваше последнее письмо до неi. Спасибi вам, мое серденько, що ви мене згадуете i не забуваете моеi просьби. Спасибi вам ще раз i ще раз. Як Бог поможе менi до мая мiсяця кончить моi дiла з цензурою, то насиплю повну кишеню грошей та й чкурну через Москву прямо на Михайлову гору. Добре, дуже б добре було, якби-то воно так сталося, як гадаеться. Та вже нехай як буде, так i буде, а я хоч без грошей придибаю-таки до вас сим лiтом, та як Бог та ви поможете, то, може, й одружуся.

Якби-то так сталося, дуже добре було б. Аж страх обiсiло вже менi бурлакувати. На сей раз посилаю вам свiй портрет, тiлько ви його не показуйте моiй молодiй, а то злякаеться. Оставайтеся здоровi, нехай вам Бог помага на все добре. Згадуйте iнколи искреннего вашого Т. Шевченка.

Передайте моiй будущiй молодiй княгинi оцю невеличку i не весiльну пiсеньку:

Якби менi черевики,

То пiшла б я на музики…

Горенько мое!

Черевикiв немае,

А музика грае, грае,

Жалю завдае!

Ой пiду я боса полем,

Пошукаю свою долю:

Доленько моя!

Глянь на мене, чорнобриву,

Моя доле неправдива,

Безталанна я!

Дiвчаточка на музиках

У червоних черевиках —

Я свiтом нуж?…

Без розкошi, без любовi

Зношу своi чорнi брови —

У наймах зношу!.

.

От вам i друга невеличка:

Якби менi, мамо, намисто,

То пiшла б я завтра на мiсто;

А на мiстi, мамо, на мiстi

Грае, мамо, музика троiста,

А дiвчата з парубками

Лицяються… Мамо! Мамо!

Безталанна я!

Ой пiду я Богу помолюся,

Та пiду я у найми наймуся,

Та куплю я, мамо, черевики,

Та найму я троiстi музики:

Нехай люди не здивують,

Як я, мамо, потанцюю…

Доленько моя!

Не дай менi вiк дiвувати,

Коси моi плести, заплiтати,

Бровенята дома зносити,

В самотинi вiку дожити.

А поки я заробляю,

Чорнi брови полиняють.

Безталанна я!

Поздоровляю вас з святим Великоднем!

Фотограф збрехав, не принiс менi портрета. Нехай до другого разу. А на сей раз скажiте iй, що я лисий i сивоусий, то вона, сердешна, i так злякаеться.

Як буде ласка написать до мене, то напишiть усе гарненько i дрiбненько, та й адресуйте в С.-Петербург, в Академию художеств, такому-то, цебто менi.

324. Т. Г. Шевченка до Ради Академii мистецтв

16 квiтня 1859. С.