У вогні плавильника.Золото

За пiвгодини в’iжджали в Лiсники, на дорозi було повно люду, i Анна вiдчула, що могильний жах вже полишив ii. У неi справдi не було часу боятись. Слiд так багато зробити! Здiйснити свiй задум попри що – як iй хочеться, аби любий Самiйло мав свою державу, край Корецьких! А для цього саме зараз найкращий час – слава про князя шириться усiм свiтом, землi на Дикому полi пiдкорюються ii козаками, люд прибувае у зведенi Корецькою мiста, золото вариться в ii замку. Так, це справдi найкращий час, аби створити власне королiвство.

І анi монарх Речi Посполитоi, анi московський цар, молдовський господар, кримський хан чи османський султан не зможуть здолати iхнiй рiд.

Анна пригадала слова юдея Понхаса, якi вiн промовив до неi на Подолi. Вiн напевне говорив про книгу «Еш Мецареф» – «таемниця, яку вона не пiзнала, з якою можна творити дива». То що може бути за диво бiльше вiд створення золота з праха? Фiлософський камiнь, вiчне життя чи потужна влада над людьми? Корецька тепер вiрила, що все це можливе – що це не байки i не вигадки, що дива таки iснують.

Дормез вкочувався у замковi ворота. На ганку майнула постать ii невiстки. Мовчазна Катерина Могилянка уникала спiлкування зi свекрухою. Молода була при надii, i син Анни, Самiйло, привiз ii до матерi, аби та пригледiла за невiсткою. А сам рушив по справах в Корець та iншi родиннi обiйстя. Княгиня спiймала себе на думцi, що мала б спiвчувати чужинцi, яка втратила дiм i близьких, яка багато страждала за свiй молодий вiк, але жалю в серцi свекрухи не було.

І навiть навпаки… Панi вiдмахнулась вiд думок про своячку i знов зосередилась на словах Понхаса.

Переступивши порiг, Корецька рiзко зняла хутряну шапку, намiтку та заушницi, розстiбнула накидку i рушила у бiк книгозбiрнi. Саме там знаходяться старi записи про ii орендарiв. Усi перемови та угоди iз ними, а також спостереження, якi княгиня занотовувала власною рукою i передавала на зберiгання писарю. Анна вирiшила перечитати iх – пригадати всi деталi спiлкування iз цим юдеем.

Понхас, який орендував Бiлогородку десять рокiв тому, нiяк не полишав ii думок.

Писаря на мiсцi не було, але книгозбiрня – вiдчинена. Свiтло з вiкон падало прямокутними плямами на пiдлогу, та цього на кiмнату було замало. Княгиня запалила свiчки у канделябрi вiд лампадки i стала перебирати папери у скринi пiд столом. Це й був архiв Корецьких. Великi зшитки з пожовклих аркушiв, важкi – наче справжнi фолiанти.