У вогні плавильника.Золото

– Хто ти? – князь дивився на чоловiка з пiдозрою. Але незнайомець приречено зiтхнув, ще раз спробував вказати на горло, та його руку рiзко вiдвiв охоронець.

– Я повторю востанне – ти хто i звiдки? – буркнув Корецький, ще мiцнiше стискаючи зброю. Але вiдповiддю була тиша. Князь наказав схопити впертюха, той i не пручався, його вдарили пiд дих i швидко повалили на землю. Один зi служб навалився згори на охоронцiв, якi утримували дивака, розкрив йому рота i вигукнув:

– Безязикий! В нього немае язика!

Князь наказав звiльнити нiмого.

Той став на колiна, довго хапав ротом повiтря, з носа шпарила кров, сорочка i жупан були подертi.

– Брехав багато, i язик вiдрiзали? – суворо зирнув на прибулого князь. – Та ти все одно вже не скажеш.

Слова цi викликали регiт серед козакiв, та й Самiйло теж хижо всмiхнувся. Нiмий тремтячою рукою дiстав з-за пазухи листа i простягнув до охоронця, витираючи другою кров пiд носом.

– Вiдкрий! – скомандував вартовому князь.

– Лист писаний по-польському, – промимрив той пiсля того, як зiрвав печатку.

– А пiдписаний ким? – князь наближався до козака, який втупився у зжовтiлий папiр i нiяк не мiг розшифрувати численнi закарлюки пiдпису.

Корецький, переконавшись, що загрози вiд посланця немае, схопив листа. Справдi писано польською i було це – запрошення до розмови iз Урсулою Маерiн, яка станеться у Замостi пiд час вiдвiдин нiмкенею молодого воеводи подiльського Томаша Замойського. На чолi князя виступили зморшки – здивуванню Корецького не було меж.

Але чого ж хоче вiд нього ця владна жiнка? Примиритись? Струсити осад пiсля невдалого ii сватання? Корецький раптом усмiхнувся, згадавши, як дав вiдкоша могутнiй Урсулi пiд Смоленськом – «Хто зна, але поiхати варто».

Частина II

Як i срiбло, якщо в нього увести живе срiбло, очищуеться, отримуючи природу тонкоi води, що помiж тим доволi легко робиться за допомоги олова. Природа же його липка i водяниста, також може бути удосконалена в золото, якщо його з золотою ожариною розпилювати упродовж 226 днiв, поступово пропускаючи повз всi ступенi вогню.

    Еш Мецареф, гл. 4

Роздiл VI

Лiто. Його пахощi увiрвались у свiтлицю. Таке смачне, настояне на травах, присипане яблуневим цвiтом, з тягучим, як мед, запахом ширилось лiто довколишнiм свiтом. Анна вдихнула аромат, що линув iз замкового саду, i кинула засмучений погляд на чорний шовковий корсаж сукнi.