У вогні плавильника.Золото

Подейкують, що незабаром на цiй дорозi знову може з’явитись армiя кримського хана, союзника османського султана. Бо останнiй – новий правитель Осман II, кажуть, зовсiм дитя з розхитаними нервами, ще й надто розгнiваний зухвалою втечею полоненого – ii сина Самiйла, i готуеться мститись русинам. Саме тому на дорозi з Киева в Бiлу Церкву – численнi загони реестрових козакiв, яких скерували гетьман та князi до фортець та замкiв, розташованих уздовж Чорного шляху. Тож аби воiни виконали наказ i дiстались поселень хутчiш, панським i торговим дормезам доводиться спинятись.

За вiкном карети – густi лiси, темнi хащi. Споконвiчна руська земля. За часiв старого князя Ярослава, якого досi називають Мудрим, заснували на цьому шляху мiсто Юр’iв – з мурами, фортецею i бiлим епископським собором. Кажуть, пишне було мiсто i славне. Втiм, вiйни, кочовики i орда нiчого з тоi давньоi слави не лишили. Витоптали ii всю. Майже всю, залишивши самi руiни. Багато часу напiвзруйнований собор своiми бiлими мурами впадав в око на Чорному шляху.

Проiжджим знаменував, що ранiше стояв тут мiцний давньоруський град. І одним своiм виглядом доводив марнiсть i швидкоплиннiсть усього в життi – бо ж наймiцнiшi мури з часом руйнуються, слава вивiтрюеться i держави занепадають. Рештки храму слугували маяком для подорожнiх, якi долали цей шлях. Вони так i називали це мiсце – «Бiла церква» – i спинялись перепочити пiд ii стражденними, однак нiмими стiнами. Та правду кажуть, що мiсця, якi мають Божу iскру, врештi завжди вiдроджуються. Так i це мiсто воскресло, тут з’явилась нова фортеця, новий замок i в мурованому храмi знову залунали пiсноспiви.

Анна помiтила, як за вiкном купчаться хати. Горнуться одна до одноi, чiпляючись стрiхами. Лiс вiдступав. Це знак, що княгинин дормез вже наближаеться до мiста. Хазяйка вдягла хутряну шапку, поправила вiдкладний мереживний комiр i всунула долонi у рукавички. І хоч спека не спадала, а на небi не було й хмаринки, княгиня мала постати перед мiстянами в найкращому виглядi.

Карета поволi проiхала замкову гору, бiля пiднiжжя якоi шикувались щойноприбулi воiни, i рушила у бiк невисоких кам’яниць, зведених як Бог на душу положить. На триста осель бiлоцеркiвських козакiв було стiльки ж дворiв мiщан. І бiльшiсть iз них були саме юдеями – торговцями i орендарями шинкiв. Бо що славному козаку треба? Мiсце, де вiн може спустити заробленi власною кров’ю грошi та врештi забутись. Дормез сунув все далi. Кагал був зовсiм поруч.