У вогні плавильника.Золото

Вона про особливе вчення – кабалу. Бо як ви робите срiбло i золото з недорогих, недовершених речовин, так само iдеальний свiт i людину можна створити iз неiдеального. Однак ця книга розкрие своi знання лише читачевi, якому вона адресувалась – еврею, знавцю Талмуда та Тори. Вам же вона вже дала дуже багато, i тому мусить повернутись до тих, для кого й була написана. І я пропоную вам не гнiвити долю i вiддати ii.

– Ви впевненi, що я не осягну цiеi мудростi? – нарештi всмiхнулась самовпевнена гостя.

– Для цього треба бути втаемниченим… – Шломо запнувся.

– Втаемниченим у що? У вашу вiру? – поцiкавилась Анна. Нарештi вона зрозумiла, що плавильником мiг бути будь-хто, хто пiзнае вогонь. А вогонь – цей те, що змiнюе свiт, перетворюе все на краще, iдеальнiше, гармонiйнiше. І це стосуеться не лише неживих матерiй, але й усього живого. – Послухайте, ви сказали про речi, не метали, про людей, iдеальний свiт, який можна створити з недовершеного. А вiдтак це iдеальне може бути певним мiсцем, краiною? Ідеальна краiна? Наприклад, цi землi, на яких ми з вами мешкаемо?

Шломо мовчав.

Анна вичiкувала, що скаже бородань. Але вiн втупився у стiл i поглажував рукою його край. Вочевидь, розмiрковував. Нарештi вiн зiтхнув i сказав:

– Добре, я можу вам дещо розповiсти i розтлумачити з цiеi книги, якщо матиму до неi доступ.

– Тiльки в моiх Лiсниках пiд моею охороною. – Княгиня радiла, бо нарештi досягла своiй мети.

І хоч вечiр вже наближався, Корецька нi на мить не затримувалась у Бiлiй Церквi. Вона чимдуж прагнула повернутись додому, до власного замку на високiй горi.

На вулицi все ще було достатньо свiтла, i Анна, полишаючи дiм Фабiсевичiв, помiтила фiгуру знайомого шляхтича у зеленiй делii, який, як iй здалось, хутко сховався за рогом.

– Чи це не Адам Олiзар? – промовила вона здивовано, вказуючи рукою напрям, де побачила постать пана.

– Нi, ви що! Це бiлоцеркiвський мiщанин. – Шломо прудко вiдчинив дверцята дормезу.

Корецька все ж була впевнена, що перехожий в делii iй добре знайомий.

Вона все ще розмiрковувала над цим, як карета зрушила з мiсця.

– Дякую, ваша свiтлосте, що вшанували iз нами суботу! – гучно вигукнув Шломо Фабiсевич в оточеннi своеi родини – пухкенькоi дружини у дорогiй перловiй брамцi та безлiчi дiтлахiв рiзного вiку.

Вiд того вигуку в Анни похололо пiд серцем. Наче цi слова вiщували щось недобре.

Роздiл X

Була темна зоряна нiч. Над землею з’явився змiй, який розкидав по небу зорi своiм довжелезним хвостом.