У вогні плавильника.Золото

Вiрмени не питали в неi про походження металу, i платили досить непогану цiну круглими i блискучими монетами.

Анна впевнено сунула вулицею, майорила червоною спiдницею в оточеннi своiх надвiрних козакiв у синiх доломанах – як несподiвано на ii шляху виник оглядний еврей у кiпi. Вiн не звернув з дороги, як решта, а просто стовбичив, очiкуючи наближення княгинi. Один iз козакiв потягнувся за нагайкою при боцi. Корецька його спинила i сама наблизилась до перехожого. Це був Понхас, який орендував ii Бiлогородку ще рокiв десять тому.

Тодi за його господарювання в цьому мiстечку Корецька непогано заробила. Понхас незграбно схилився, одразу ж, схопившись за бiк i скривившись. За цi роки вiн сильно постарiв…

– Вiтаю, ясновельможна.

– Як вашi справи? – Анна ледь всмiхнулась, бо й тут на вулицi подоляни стали ii розпiкати, на цей раз за спiлкування з юдеем.

– Роки беруть свое. Я от надумався орендувати кiлька житомирських сiл – там непоганi зараз фiльварки, але моя посiбниця у тому, княгиня Ружинська, знаете, втекла до Вiльна.

Корецька пирхнула, щойно почула iм’я ненависноi суперницi, вирiшила припинити розмову й рушити далi:

– Навiть не хочу чути.

На цi слова Понхас винувато закусив нижню губу, спробував ще раз незграбно вклонитись i раптом вигукнув:

– Я готовий на все, на ваших умовах.

Корецька рiзко спинилась. Вона обмiрковувала – для ii справ потрiбнi кошти, багатство, з яким вона може зробити Самiйла королем, а вiдтак iй потрiбен кожен золотий дукат.

– Я начуваний про вашi успiхи, ваша свiтлосте, – еврей ледь всмiхнувся.

Корецька здивувалась, напружилась i вколола орендаря холодом.

– Ви володiете таемницею набагато глибшою, нiж думаете. Це вiдкритий шлях до пiзнання Бога i його сили… Але… – втаемничено прошепотiв Понхас, впритул наблизившись до княгинi. З останнiм словом нахабу вiдштовхнув козак Корецьких, i хазяйка, вражена словами старого еврея, зрушила з мiсця.

Анна пришвидшила крок.

Такого вона певно не очiкувала. Понхас щось знав, знав ii секрет, а якщо вiн, значить, е й iншi, хто знають. Корецька вiдчула, як у неi запалали щоки. Вiд лютi чи страху. Чи вiд одного й iншого водночас.

Роздiл II

Надворi накрапав дощ, i через вiконне скло темнi фiгури вартових на палацовiй площi тьмянiли i розпливались, але не зникали. На сiрому тлi брукiвки цi постатi з пiднятими догори списами так i стояли непорушно.