Воля Ізабелли

Все вiрно прорахував епископ – i запальний характер посла, який нав’язуе царицину волю королю, й реакцiю шляхти, що лютувала через монарха, та найбiльше його посiпак – русинських магнатiв Чарторийських та Любомирських, якi хоч i стали католиками, та, вочевидь, своi холопськi русинськi коренi не забули. Стратегiя епикопа була правильною.

Солтик уже вийшов з Вiлянува, звернув з освiтленоi лiхтарями дороги i тепер прямував попiд величезними липами вздовж палацовоi стiни. Тут, серед гiлля, його огрядну постать не розгледiти.

На розi вiн побачив карету з четвiркою коней. На козлах сидiли двое – один дививсь уперед, iнший роздивлявся на всi боки. Щомитi екiпаж мiг рушити. Каетан Солтик вiдкрив дверцята ридвана i плюхнувся на м’яке сидiння з подушками. Дiстав хустинку i нарештi витер пiт. Навпроти у кутку примостився худорлявий чоловiк у чорному. Хриплуватим голосом латиною вiн звернувся до епископа Кракiвського.

– Carus amicus,[3 - Любий друже (лат.).] брате.

Бачу, пригод ви не боiтесь.

– Я мусив це зробити ваше…

– Не треба, взагалi не звертайтесь до мене. Ми говоримо з вами, як друзi.

Солтик кивнув.

– Мiй люб’язний друже, те, що ми мусимо з вами зробити – рiч необхiдна. Господу потрiбнi вашi зусилля. Мир i спокiй на нашiй землi може гарантувати лише матiнка Церква. А тому буллу нашого Папи Климента XII ми маемо виконати. Польща повинна бути очищена вiд масонiв. І повiрте менi: тодi вас i вашi задуми пiдтримають всi королi Європи, для яких Папа – названий батько.

– Так, ваше… Так-так, я розумiю. Я все зроблю, що в моiх силах.

Карета з четвiркою мчала вулицями Варшави. Екiпаж пролетiв повз розкiшний палац епископiв Кракiвських. Але не зупинився. Ігнацiй Солтик у Варшавi iнкогнiто. Бiльше того – у мiстi будь-якоi митi йому загрожуе арешт. Карета рiзко зупинилась, спiврозмовник у чорному вийшов. Каетан Солтик оком не встиг моргнути, як постать розчинилась серед цiлковитоi темряви.

Четвiрка стрiмголов рушила далi.

Єпископ Кракiвський взяв у руки розарiо. Вiн намагався молитись – та зосередитись було важко. Йому заважала лють i мiсяць, який, здавалось, цiеi ночi по-зрадницьки надто яскраво свiтив. На небi й справдi не було анi хмаринки.

Нарештi карета зупинилась бiля брами. Єпископ почув голоси вiзникiв, скрипи засуву та ворiт. Екiпаж в’iхав у монастир. Звiдси лiдер бунтiвникiв вже на свiтанку поiде геть.