Від гвинта

Заглядаючи i уважно оглядаючи, що знаходиться внизу, ледь вiд переляку не прикусив язика. Такого ранiше бачити не доводилося, навiть в горезвiсних фiльмах жахiв. Вздовж всiеi ями лежали вбитi червоноармiйцi. Моторошна картина змусила мене опустити очi. Гори м'яса й кiсток, лежали пiд вiдкритим небом, видаючи характерний сморiд. Вiд сонячних променiв трупи гнили i мiльйони мух кружляли над покинутими останками. Чорнi обличчя людей, з простреленными зiницями дивилися в небо. Подекуди валялися вiдiрванi снарядами руки i ноги.

Трохи далi я помiтив блiндаж, точнiше, все, що вiд нього залишилося. Дошки, каменi, посуд, консервнi банки, валялися на землi. По всiй видимостi пряме попадання рознесло його на друзки. Вiз з парою убитих коней лежала на боцi i скрiзь кружляв неймовiрний хаос. «Тут оселилась смерть», – подумав я i мимоволi стиснув кулаки.

– Своiх шукаеш? Не впiзнаеш? Дивись, що залишилося вiд твоеi доблесноi Червоноi Армii. Така доля чекае й iнших, хто не захоче прийняти нiмецьку владу.

Менi захотiлося кинутись на своiх конвоiрiв i розiрвати iх на шматки голими руками.

Цi виродки вважали себе переможцями i навiть не уявляли, що все для них у найближчому майбутньому закiнчиться.

– Мовчиш, комiсар? То-То й воно, що нiхто не зможе осилити нiмцiв. Це сила, порядок! Фюрер ненавидить комуняк i евреiв, по – цьому всiх будемо стрiляти i вiшати.

– Всiх не перевiшаете, – вiдповiв я, охриплим голосом.

– Що? – Що ти там бухтиш? В канаву захотiв? Покойничкiв провiдати? Так це ми швидко органiзуемо.

– Стрiляй, суко, чого гаешся?

Я повернувся до них обличчям i готовий був прийняти смерть. Менi вже все остогидло, i якщо вмирати i лягти в сиру землю, то чому б не серед своiх солдатiв? На полi бою? Перехрестившись, я рушив прямо на своiх конвоiрiв. Тi забарилися, явно не очiкуючи такого повороту. Десь далеко заревiв мотор i гул наближався з кожною секундою. Ствол автомата уперся менi в груди, але боягузливi гади не вирiшувалися спустити курок.

– Стiй! Що тут вiдбуваеться?

Озираючись побачив двох нiмцiв на мотоциклi.

Один з них зняв окуляри, заглушив мотор, i пiдтюпцем попрямував до нас. Другий нiмець залишився сидiти в колясцi, тримаючи руки на кулеметi, розгорнув його в нашу сторону. На грудях у нiмця бовталася велика бляха. Судячи по нашивками на формi – це був офiцер. Середнього зросту, з вольовим пiдборiддям i трохи довгастим обличчям. Вiн дивився без остраху i абсолютно спокiйно розмовляв росiйською.