Моє життя та праця

Однак вiдповiдальний крок, адже я не мав жодних заощаджень. Усе, що мiг заощадити, витрачав на дослiди. Але дружина була солiдарна зi мною в тому, що я не мiг вiдмовитися вiд автомобiля: тепер попереду була перемога або поразка. На автомобiлi не було нiякого «попиту» – його не бувае на жоден новий товар. Вони поширювалися тодi, як тепер аероплани. Спочатку екiпажi без коней вважалися примхою дикоi фантазii; були розумники, якi могли довести вам до найдрiбнiших подробиць, чому цi екiпажi завжди мали залишатися iграшками.

Жоден багатiй не уявляв собi можливостi комерцiйно експлуатувати нову iдею. Менi незрозумiло, чому будь-який новий винахiд у транспортi натрапляе на такий спротив. Навiть тепер iще е люди, що, хитаючи головою, торочать про розкiш авто i лише неохоче визнають користь вантажiвки. Спочатку ж навряд чи хтось здогадувався, що автомобiль буде вiдгравати колись вагому роль у промисловостi. Оптимiсти щонайбiльше годилися, що вiн буде розвиватися паралельно з велосипедом. Коли виявилося, що на автомобiлях i справдi можна iздити, i рiзнi виробники взялися iх виробляти, миттю виникло запитання: який екiпаж найшвидший? Дивне i все ж доволi природне явище ця iдея перегонiв. Я нiколи не надавав iй великого значення, але публiка завзято вiдмовлялася бачити в автомобiлi щось iнше, крiм дорогоi iграшки для гонитви. Тому i нам довелося, урештi-решт, узяти участь у перегонах. Для промисловостi, однак, ця рання пристрасть до перегонiв була шкiдливою, тому що спокушала виробникiв ставитися з посиленiшою увагою до швидкостi, нiж до суттевих переваг автомобiля. Це широко вiдчиняло дверi для спекуляцiй. Пiсля мого звiльнення з електричноi компанii група пiдприемцiв органiзувала на основi мого винаходу «Детройтську автомобiльну компанiю». Я був головним iнженером i (в обмежених обсягах) акцiонером. Три роки ми продовжували будувати автомобiлi – всi бiльш-менш за моею першою моделлю. Однак ми мали дуже невеликий збут i я був цiлком самотнiй у своiх прагненнях удосконалити автомобiлi й таким чином залучити ширше коло покупцiв. У всiх була лише одна думка: набирати замовлення та продавати якомога дорожче. Головне було – нажитися. Через те що на посадi головного iнженера за межами свого кола дiяльностi я не мав жодного впливу, то хутко второпав, що нова компанiя не була придатна для здiйснення моiх iдей, а винятково фiнансовим пiдприемством, яке до того ж мало скромнi прибутки.