Жанна батальйонерка

Але нiчого зробити вiн не може й ревнощi гризуть його, раптова злiсть душить i пече, кохання, як мiцний спирт, затуманюе мозок i вiн, поручник Голуб’ятнiков, офiцер, що може для своеi чести зробити все, безпорадний i безсильний тут коло цiеi примхливоi дiвчини.

– Менi з усiх опер найбiльше подобаеться «Винова краля»! – говорить Жанна. – А вам, Сергiю Григоровичу? – втягуе вона в розмову Голуб’ятнiкова, помiтивши, що той сидить зовсiм самотньо й, не чекаючи вiд нього вiдповiдi, продовжуе. – В цiй оперi дуже добре сполучилися дiя, цiкавий сюжет i прекрасна музика.

В iнших операх здебiльшого з клясичною музикою зв’язаний дуже скучний, млявий сюжет i це засушуе iх. Там нема на що дивитись, там можна лише слухати!

– Менi дуже подобаеться сцена у староi графинi! – говорить Бойко. – Мабуть, я вже старiю, але вони менi такi зрозумiлi! Я починаю думати тодi про трагедiю людини, що так рано вмирае i не може прожити хоча б до трьохсот лiт!

– Чого захотiв! – смiеться Жанна. – Нi, ця сценка скучна, менi подобаеться бiльше сценка коло Зимовоi канавки.

Знаете? Коло Ермiтажу. Там справжня трагедiя. Ваш улюблений герой божеволiе й задля химерних карт кидае прекрасну дiвчину. На мою думку, Герман трохи необачний, – смiеться знову Жанна, – вiн би мiг це сполучити, але вiн менi до вподоби.

– Герман не офiцер! – втручаеться в розмову Голуб’ятнiков. – Вiн пройдисвiт. Офiцер не дозволить собi кинути дiвчину на вулицi вночi. Е… Це офiцер, який втратив свою честь!

– Ви б цього не зробили, Сергiю Григоровичу, правда? – питае Жанна,

– Нiколи!.

.

– Значить, ви не герой!.. Героi завжди все роблять iнакше, нiж усi iншi люди, через це вони й героi!

– Це невiрно! Кожна людина герой. Вона завжди робить геройськi вчинки. Покохати вас i не мати взаемности – це теж геройство! – жартуючи, вiдповiдае Бойко, помiтивши i зрозумiвши взаемини мiж Голуб’ятнiковим та Жанною.

– Хоч ви iнодi й спостережливi, – вiдповiдае на це Жанна, – але це невiрно. Закохатися – це шабльон, а не геройство.

Інодi важче не закохатися.

– Ця опера «Винова краля» – дуже хороша, – говорить Голуб’ятнiков. – Вона завжди викликае в мене жаль за минулим. Якi були тодi цiкавi люди! Просто шкода до чого все змiнилось! Нема тiеi гордовитоi аристократii, нема тих правил чести. Дуже небагато теперiшнiх офiцерiв можуть похвастати, що вони додержуються старих славних традицiй. Ранiше слово «офiцер» звучало гордо, а тепер воно звучить, як службовий ранг.