Жанна батальйонерка

Бойко зиркнув убiк фiлера й побачив, що той старанно щось iсть, не звертаючи на цю сценку нiякоi уваги. Це чомусь переконало Бойка, що вiн не помилився.

– Синок!.. – вигукував папаша, обiймаючи Бойка. – Ти за, чи проти?.. Вчишся? Вчись… А Франца-Йосипа битимеш?..

– Слухай, папашо! – тихо заговорив Бойко до п’яного, сильно стиснувши йому руку. – Отой капелюх бачиш?..

– Гу?.. – промурмотiв п’яний, вдивляючись у чайну.

– Бачиш капелюх?..

– Бачу… гик… ба…ччу…

– Ну, так вiн менi казав, що ти все брешеш про своiх синiв!.

.

– Хто? Я!.. – заревiв п’яний.

– Вiн нiмецький шпигун! – тихо додав Бойко.

П’яний став на ноги й, перекинувши стiлець, зробив крок наперед.

– Я брехун! – ревiв вiн. – Хто? Я! Я старий брехун?..

Бойковi спала на думку весела витiвка. Щоб вiдкараскатись вiд папашi, вiн нацькував його на фiлера, добре знаючи образливу вдачу п’яних. Що з цього вийде, Бойко не знав, але вiн спробував. В ньому ще iронiчно говорив мiцний чай, що його вiн допiру випив.

П’яний папаша, спотикаючись мiж столиками i щось белькочучи, пiшов до фiлера.

Поки вiн дiйшов, його войовничий запал стих i вiн важко всiм тiлом несподiвано обiйняв фiлера. Фiлер спробував одiрвати його вiд себе, але папаша послизнувся й зовсiм лiг на нього, стiлець пiд ним убiк i вони обидва з грюком упали на пiдлогу.

Не чекаючи дальшого розгортання подiй, Бойко встав од столика й вийшов на вулицю. Потiм вiн пробiг кiлька крокiв до трамвайноi зупинки i вскочив у трамвай, що йшов у напрямку до Хрещатика.

Перейшовши на другий бiк площадки, Бойко подивився на чайну й побачив, як од «Бiлого Медведя» бiг фiлер до трамвайноi зупинки, потiм фiлер спинився й подивився вслiд трамваевi, що збiльшив швидкiсть.

Бойко доiхав до самого Хрещатика, i тiльки трамвай спинився, одразу вискочив з нього i втерся в натовп.

Вечiр розкинувся вiялом блискучих лiхтарiв та вiтрин. Публiка товпилась коло кiнотеатрiв та йшла тлумом тротуарами.

«Куди ж тепер?»

І вiн пригадав, що його приятель студент Юрiй Муславський, що його вiн поволi затягав до свого гуртка, пропонував йому прийти сьогоднi ввечерi до дочки професора Барка в гостi.

Бойко не знав нi цього професора, нi його дочки, але там буде Муславський, i це значило, що Бойко мiг спокiйно, не турбуючись за можливе незадоволення хазяiв, завiтати до них.

Бойко кiлька разiв оглянувся, чи не стежить хто за ним, i, не помiтивши нiчого пiдозрiлого, пiшов убiк Печерська, де був будинок професора.