Князь-варвар

– Смерде, ти як стоiш перед княжичами? – злобно звернувся Олег до Володимира, намагаючись своiми словами як найбiльш дошкульно принизити його.

І дiйсно, слова сказанi Олегом, наче голкою, прокололи серце малого Володимира. У скронях натужно запульсувала кров. Йому важко було знести таку образу, але що вiн мiг зараз вдiяти? Вiд роздратування i обра5зи малий княжич на якусь мить закусив нижню губу.

– Я не смерд, – з притиском i злiсним вiдблиском у очах процiдив крiзь зуби Володимир.

– Якщо ти не смерд, то може закуп? – нахабно запитав Олег i розсмiявся, розумiючи, що його слова ще бiльше принижують малолiтнього Володимира.

– Я княжич, такий же як i ви, – промовив гордливо Володимир, пiднявши догори пiдборiддя, намагаючись вiдстояти свое кровно-княже право. – Я син Великого князя киiвського Святослава Ігоровича…

– Можеш себе величати ким завгодно, байстрюче, але насправдi ти син брудноi служницi, тому не маеш нiякого права називатися княжичем, – наче вирок проголосив Ярополк таким голосом, наче вiн вже Великий князь, а тодi рiзко, намагаючись налякати Володимира, наказав: – Ставай на колiна перед княжичами, син блудницi.

Володимир не мiг вже зносити болючi та принизливi образи, вiн вiдчув, що може зараз розплакатися. Сльози хвилею, iз глибини душi, вiд самого серця почали накочуватися до очей. Тому, щоб не розплакатися перед жорстокими братами, Володимир рiзко розвернувся i побiг у бiк рiчки, до пiщаного берега. Вiн мав надiю, що брати залишать його в спокоi, вони вже достатньо його принизили, тому не побiжать за ним.

Але вiн помилявся, старшi i дужчi брати швидко наздоганяли його.

Володимир вiдчув сильний поштовх у спину, вiд якого вiн спiткнувся i, зробивши ще декiлька крокiв, з розмаху боляче упав обличчям у пiсок, вiдчувши, як пiщинки заскреготали мiж зубiв. Бiль вiд поштовху i падiння розбiгся по усьому тiлу малюка.

«Вони хочуть мене вбити!» – жахлива думка промайнула в головi малого Володимира. І ця думка посилилася непереборним страхом уперемiш iз лютою ненавистю, яка прорiзала його свiдомiсть в ту мить, коли Ярополк взяв його за комiр сорочки i рiзко шарпнув.

Край натягнутого комiрця уп’явся в горло Володимира, заважаючи йому дихати. Малий княжич закашлявся i заплющив очi, не маючи наснаги протистояти, своему, як вiн вважав, братовi-вбивцi.

Але Ярополк не мав на метi вбивати молодшого брата, його душа жадала iншого. Вiн бажав продовжити глум i приниження, поки що набагато слабшого за нього Володимира.