Князь-варвар

Якби я знав, що все так складеться, то все зробив би, що твiй життевий шлях не перетнувся iз Володимиром. А тепер я все життя з долею вини буду дивитися у вiчi Позвiзда.

Згадавши онука, Добромир вiдчув, як у грудях потеплiшало. Боярин усмiхнувся, пригадавши милi риси дитячого обличчя i добрий, надто як для майбутнього воiна, погляд.

Саме пiсля тих сумних подiй Добромир вiдмовився бути посадником у Переяславi, а зайнявся вихованням своiх онукiв. Придiляючи кожному максимальну увагу, виховуючи iх зовсiм не так, як виховував його батько.

Просто вiн не мiг iх так виховувати, адже вони не його дiти, вони стали для Добромира набагато ближчими за своiх рiдних дiтей.

У Добромира було трое онукiв. Всi вони жили у боярському будинку. Позвiзд i малий Добромир, син Ратимира, були ровесниками i зустрiчали четверту весну. Переслав, син Мечислава, був на рiк старший.

Так вже чомусь сталося, що дружина Добромира Катерина не до всiх онукiв ставилася однаково. Був у неi улюбленцем малий Добромир, який був сином ii любого Ратимира.

Позвiзда Катерина недолюблювала, хоч намагалася цього не показувати, але вона вважала малюка причиною тих бiд, якi сталися. До Переслава вона взагалi вiдносилася холодно, адже то була дитина не ii кровi. То був син Добромирового бастарда Мечислава.

Саме через неоднозначне i нерiвномiрне ставлення до онукiв Катерини опiкуватися онуками допомагала Добромиру дружина Мечислава Ладомира, яка стала матiр’ю не лише для свого малюка, а i для двох iнших.

Спомин про онукiв пригасив душевний бiль боярина, вiн вiдчув, що е йому ради кого жити.

Вiн знав, що потрiбен своiм онукам, можливо, набагато бiльше, нiж своiм дiтям.

Добромир злегка поворушив плечима i, вiдчувши слабкий щем втоми у своiх м’язах, схвально кивнув головою.

– Дякуючи Богам, я ще живий i можу тримати меч у руках, заради своiх рiдних, – усмiхнувшись прошепотiв Добромир, згадуючи слова покiйного батька: «Той, хто не може упевнено пiдняти меч, той може вважати себе безпомiчним, а значить мертвим.

Такi довго не живуть. Я це знаю».

Раптова згадка про батька сколихнула хвилю спогадiв про давнi подii у життi боярськоi сiм’i. Про тi часи, коли був ще живий славний воiн, сподвижник князя Киiвського Ігоря Старого, Переслав Поклiнний.

– Батько, – перед очима Добромира постало суворе обличчя предка, риси якого, за давнiстю часу, поступово почали ставати все бiльш розмитими.

Так сталося, що Добромир знав лише батька Переслава.