Князь-варвар

Лиш виповнилося Добромиру п’ятнадцять рокiв, як батько став брати його з собою у всi походи. На мiжусобнi сутички, ресталищнi баталii, набiги на чужинськi землi. Деякi бояри запитували Переслава, навiщо вiн наражае дитя, единого сина, на смертельну небезпеку? На що Переслав вiдповiдав: «Мiй син нiколи не загине безславно, а як загине, то лише як герой! А якщо виживе, то буде справжнiм воiном, i я пишатимуся ним, тому що мiй единий син звитяжний рубака».

Поступово Добромир справдi ставав тим воiном, якого у ньому хотiв бачити батько.

Меч тримав впевнено, за щитом ховався лише тодi, коли була крайня необхiднiсть. Добромир розумiв ристалище i бачив можливостi супротивника, його слабкi мiсця.

Коли Добромиру виповнилося двадцять рокiв, князь Ігор оголосив дружинне ристалище для воiнiв старшоi i молодшоi дружини. Добромир сам собi здивувався, з якою легкiстю вiн перемiг перших своiх двох суперникiв, хоча вони були командирами дружинних ватаг. Тому вiн з нетерпiнням чекав бою iз наступним своiм суперником.

Йому було цiкаво: чи зможе вiн так само легко розiбратися ще з одним дружинним воiном? Вiн хотiв зрозумiти: чи його перемоги е закономiрнiстю, чи простою випадковiстю?

Добромир поворушився у своему крiслi. Щемом у грудях вiддався спомин про той особливий день на ристалищi. Ось вiн стоiть, чекае виходу свого суперника, мiцно стискаючи в однiй руцi меч, у iншiй щит. І ось перед ним постае той, кого вiн найменше жадав бачити своiм суперником. У серцi похололо: перед ним стояв Переслав Поклiнний.

Його суперником, за злим жартом турнiру, був його рiдний батько.

Молодший Поклiнний чекав, що батько щось скаже, але Переслав мовчки почав шалену, здавалося, смертельну атаку на сина. Мечi скреготали, висiкаючи з металу iскри. Щити стогнали, приймаючи на себе всю вагу смертельного удару.

У Добромира навiть промайнула думка: «Може, вiн хоче мене убити? Але навiщо це йому?»

Але в одну мить натиск Переслава послабнув i Добромир зрозумiв, що йому пiд силу тягатися iз батьком.

Вiн вiдчув, що може здолати старiючого воiна. Здолати не кого-небудь, а славетного Переслава Поклiнного. Ось вiн не встиг прикрити плече. А ось незахищений пах. Тепер можна нанести удар вiстрям меча у горло.

Великою спокусою було бажання перемогти батька. Показати йому, на що здатен його син. Вразити усiх своею перемогою i тим, що вiн перевершив свого батька. Але Добромир, як справжнiй син, цього не зробив.