Князь-варвар

Натягнулася вуздечка i кiнь загарцював на мiсцi. Мечислав озирнувся i задоволено усмiхнувся. Всi його воiни одночасно також притримали своiх коней, повторивши рухи свого командира.

Всi дружиннi воiни були, як на пiдбiр, справжнi рубаки i кожен мав особливу вiдзнаку П’ятоi ватаги – вовча паща з мечем у зубах. Вороги знали про вовчу пащу, яка е уособленням Третьоi когорти. Ця вiдзнака наводила неабиякий жах на ворожi загони. Але коли у повiтрi майорiв штандарт П’ятоi ватаги Третьоi когорти, iз вовчою головою, яка тримала у зубах меч, ворог знав, що пощади не буде нiкому.

Правда, серед двох десяткiв кремезних воiнiв був один, який вiдрiзнявся вiд iнших. Це був юний воiн Данеслав. Вiн не мав кремезноi статури. Навпаки, вiн виглядав якось по-дитячому. Пiд свое опiкунство взяти цього юнака, рокiв два тому, Мечислава попрохав Сiгурд за дорученням Великого князя. Мечислав тодi не дуже зрадiв цьому проханню. Йому не хотiлося з чиiмось знатним дитям бавитися, але вiн не мiг вiдмовити воеводi, тим паче той не стiльки прохав.

Бiльше це було схоже на наказ.

Мечислав знову глянув на юнака. Той iхав на своему конi, трiшки вiдставши, i його обличчя не виказувало будь-яких емоцiй. Втомленим вiн також не виглядав.

Завжди дивлячись на цього юнака, Мечислав розумiв, що цей юнак доволi непростий хлопець. Багато речей дивувало не лише Мечислава, а й багатьох воiнiв П’ятоi ватаги. Насправдi хлопець не був надто завзятим рубакою, тому Мечислав все робив, щоб юнак не наражався на смертельну небезпеку.

Хоча юнаку це не подобалося, вiн намагався бути задiяний у всiх баталiях. Але одного разу ватага втрапила у жорстоку i криваву сiчу з печенiгами. Ворог чисельно переважав, тому Мечислав не мав можливостi прикривати Данеслава вiд небезпеки. Глянувши на юнака, помислив Вiдчайдушний: «Не вийде Данеслав живим iз цього бою». Але юнак бився на рiвних, за чужi спини не ховався i вийшов живим iз сiчi кривавоi. Бiльше того, Данеслав вийшов iз бою неушкодженим, на його тiлi не було жодноi подряпини. Якась невiдома сила оберiгала молодого воiна у бою.

«Випадковiсть, – подумалося тодi Мечиславу, – просто йому повезло у цьому бою».

Хоч насправдi досвiдчений воiн знав, що таких випадковостей не бувае. І справдi, через декiлька тижнiв знову вiдбулася люта зустрiч iз ворогом. Данеслав убив трьох ворогiв, знову не маючи найменшоi подряпини на своему тiлi. Так, це вже не могло бути випадковiстю.