Князь-варвар

Не тодi, у дитинствi, коли вiн залишився напiвсиротою, а саме тепер, коли вiн мае свою сiм’ю, коли всi сини боярина дорослi. Чомусь Боги захотiли, щоб Добромир звернувся за допомогою саме до нього, до свого бастарда. Це, мабуть, було вчинено Богами для того, щоб боярин у душi також зрозумiв те, про що Мечиславу говорила мати: «…нiхто настiльки не е Поклiнним, наскiльки ним е ти, сину…»

Мабуть, найщасливiшим днем у життi Мечислава був той, коли Добромир зрiвняв у правах малого Переслава iз правами двох iнших своiх малолiтнiх онукiв, Позвiзда i Добромира.

Тепер Переслав не був сином бастарда Мечислава, вiн був онуком боярина Добромира з усiма належними йому правами i можливостями.

За долю сина Мечислав уже був спокiйним, його турбувала Ладомира. Вiн боявся, що вона не впораеться з усiма тими обов’язками, якi на неi поклав боярин Добромир. Адже тепер на нiй було все господарство боярське, трое малолiтнiх дiтей i бояриня Катерина.

Дружина Добромира дуже важко переносила несподiвану втрату, крiм того, iй була нестерпною розлука з улюбленим сином Ратимиром, який пiсля смертi дружини залишив рiдний будинок. Ратимир вiдправився на службу до Великого князя, ставши його посланником. Тепер вiн тинявся свiтами, подовгу не з’являючись додому, живучи своiм життям i майже не цiкавлячись своiм сином, якого десь у глибинi душi звинувачував у смертi коханоi Родени.

Але йшов час i час лiкував. Перестороги Мечислава були даремними, Ладомира стала незамiнною у боярському домi. Вона з усiм справлялася, i з господарством, i з дiтьми, й Катеринi стала пiдтримкою i розрадою. Поступово бояриня поверталася до реалiй цього життя, звернула свою увагу на онукiв, адже попервах вона визнавала за онука лише Ратимирового сина Добромира. Тепер же бояриня навiть Переслава гладила по голiвцi, який не був для неi кровним онуком.

Жiноча доброта Катерини брала верх над горем i непомiрними втратами.

Як би життя не складалося, Мечислав був задоволений усiм поворотом подiй. «Недарма Боги до мене прихильнi. Все збуваеться, про що я мрiяв. Тепер я став командиром найкращоi когорти у всiй великокняжiй дружинi. Можливо, колись Великий князь мене зробить воеводою, адже Володимир мае вiдчувати вину перед родиною боярина Поклiнного.