Князь-варвар

Тодi вони пiшли до батька боярина Добромира.

– Батьку, – звернувся Мечислав до Добромира, – вiднинi вона моя дружина i скоро у нас буде син.

Добромир, знизнувши плечима, вислухав свого бастарда, намагаючись зрозумiти, навiщо вiн це чинить. Але приглянувшись до колишньоi полонянки, ще раз хитнув головою, у глибинi душi одночасно розумiючи i не розумiючи сина. Благословив стримано, не намагався врозумити, але й жити у боярських хоромах не запропонував.

– Це твое рiшення, – лиш проронив боярин, – i я думаю, ти розумiеш, що робиш.

Сподiваюся, нашi Боги не розсердяться на тебе.

Боги не розсердилися на Мечислава. Вiн жив зi своею полонянкою у своему домi. А у домi боярина з’явилася, як ii тодi назвав Мечислав, «нова жертва». Одружився молодший син Добромира Ратимир. Увiв до батькiвського будинку мiсцеву красуню Родену. Життя видавалося прекрасним i щасливим. Добромира, донька боярина, готувалася стати нареченою самого Великого князя киiвського Володимира.

Про яке ще бiльше щастя може мрiяти людина. Але людина не Бог.

Повеснi Ладомира народила сина. Мечислав, нi з ким не радячись, нiкому нiчого не кажучи, назвав сина Переславом. «Нарiкаю тебе, сину, Переславом, тому що нiхто не може бути бiльшим Поклiнним, нiж ти», – частково подумки повторив Мечислав слова своеi покiйноi матерi.

На цю пору це була остання радiсть у родиннi Поклiнних. Боги раптом нагадали про себе Добромировi. Протягом одного мiсяця вищi сили забрали у краiну пращурiв обидвi «жертви» iз родини Поклiнних.

Спочатку, народжуючи сина Великому князю, померла Добромира. Сина нарекли Позвiздом.

Через два тижнi Родена народила Ратимировi сина. Назвали його на честь дiда Добромиром. Здавалося, що Боги вже змилуються над Поклiнним i все буде добре. Але так не сталося. Через два тижнi пiсля пологiв вiдiйшла у свiт пращурiв Родена.

Могло здатися, що родина Поклiнних не подужае таке непомiрне горе. Катерина переносила втрату дуже важко, але Добромир вистояв.

Одного дня вiн переступив порiг Мечиславового будинку. Переступив iз проханням, щоб син зi своею сiм’ею перебрався жити до боярського будинку. Щоб Ладомира у цi важкi часи допомогла поставити на ноги сирiт, та й за господарством приглянула.

Так знову, вже вкотре, змiнилося життя Мечислава. Можливо, сталося те, про що вiн мрiяв усе свое життя. Батько фактично визнав його кровне право жити у боярських хоромах.