Князь-варвар

Бiльше того, вiн зрозумiв, що може одружитися лише на чужинцi, яка знала iнших Богiв. Так i сталося, як гадалося.

Час iшов, Мечислав, дорослiшаючи, все впевненiше тримав меч у руках. І ось настала життева мить, коли Добромир вiдвiз свого бастарда до Киева i вiддав на вiйськову службу до Великого князя. Знову життя Мечислава змiнилося. Знову вiн був змушений звикати до iнших умов життя, до iншоi сiм’i. Тепер його сiм’ею стало вiйськове дружинне братство.

Мечислав мужнiв як воiн, несучи службу у великокняжiй дружинi.

Походи, смертельнi баталii, кров ворога на твоему мечi, на твоему обличчi, мертвiючий погляд того, у кого ти тiльки що забрав життя. Все це гартувало, вирiзняло, робило звитяжцем.

У одному з таких пам’ятних походiв Великого князя Мечислав знайшов свою чужинську долю. То був лютий i довготривалий похiд. Вогнем вони пройшлися землями хорватiв, ляхiв, ятвягiв. У одному поселеннi вiн побачив дiвча, яке сидiло бiля убитих батькiв i палаючоi хатини. Це було дiйсно дiвча, вона вже не була дитиною, але й дорослою жiнкою важко було ii назвати.

Мечислав пiдiйшов до неi i пiдняв з колiн. Вона була перелякана. Все ii тiло тремтiло. Мить провагавшись, вона переконалася, що молодий воiн не несе для неi загрози. Якимось своiм жiночим вiдчуттям дiвча побачило, вiдчуло, що Мечислав не ворог, не вбивця. Усiм своiм тiлом вона припала, пригорнулася до юного воiна.

Цю мить Мечислав запам’ятав на все життя. Вiн пережив неймовiрнi вiдчуття, адже вперше у життi вiн вiдчув юне, щире дiвоче тiло, пригорнуте, наче приклеене до його тiла.

Мабуть тодi, у ту мить цi двi чужих душi, двi половинки злiпилися у одну.

Мечислав забрав дiвча з собою. Вiн нiкому нiколи не признавався про пережитi вiдчуття, а сказав, що вона буде його рабинею. Вiн привiв ii до того дому, де колись вiн жив iз матiр’ю. Попервах вона там стала господинею. Кликати ж ii Мечислав став Ладомирою, так, як звали його матiр.

Мечислав ii не займав до того часу, поки вона не стала жiнкою. Саме тодi Ладомира вперше роздiлила з ним його ложе.

І почали вони жити удвох. Колишня полонянка розквiтла, як вранiшня квiтка, i стала красунею, яка повнiстю змiнила життя молодого воiна.

Коли ж Мечислав зрозумiв, що Ладомира чекае дитину, промовив: «Я не хочу моiй дитинi долi, яку мав я. Мiй син не буде бастардом». Взявши за руку Ладомиру, Мечислав повiв ii до свого брата молодого волхва Святовида. Той вислухав брата i провiв всi необхiднi обряди, для того, щоб Ладомира могла називатися його дружиною.