Князь-варвар

– Ти говориш, сину, надто важкi i страшнi слова, – пiсля невеликоi паузи усвiдомлення промовив старий боярин, – але якщо вони пророчi, то ти маеш сказати, що нам зробити, щоб цьому завадити?

Святовид мовчав. У його головi вертiлася вiдповiдь, пiдказана Богами, але вiн не наважувався ii сказати батьковi. А той спостерiгав за сином, чекаючи вiдповiдi. І коли Добромир думав, що вiн вже не дочекаеться вiдповiдi вiд сина, можливо, тому, що тiеi вiдповiдi просто немае, старий боярин почув страшнi слова, якi прошепотiв Святовид: «Вбити Великого князя».

Шокований почутим, Добромир аж вiдсахнувся вiд сина. Вiн не йняв вiри почутому, не розумiючи, якi страшнi видiння вiдкрилися Святовиду. Старого боярина розривали суперечливi вiдчуття. З одного боку, вiн нiяким чином не ставив пiд сумнiв зв’язок сина з Богами, але з давнiх часiв вважалося, що волхв, який жадае смертi Володаря рiдних земель, е вiдступником. Волхви направляли Великих князiв, спрямовуючи iхнiй хiд у руслi, яке було угодне Богам, але нiколи волхв не мiг вiдправити на смерть володаря, тому що у такому разi вiн одразу втрачав зв’язок з Богами.

Добромир поглянув на сина, але той спокiйно iхав поруч, погойдуючись у сiдлi, нiби нiчого не сталося i ним не були мовленi страшнi i вiдступнi слова. Старий боярин оглянувся навкруг, чи, бува, нiхто стороннiй не чув слiв Святовида.

– Я розумiю, батьку, вашу тривогу, тому що я ii сам вiдчуваю, – промовив Святовид пiджавши губи i кивнувши головою, – але цi слова прийшли до мене, думаю що не випадково.

Добромир не знайшов, що ректи у вiдповiдь сину, тому знову мiж спiврозмовниками повисла мовчанка.

– Я обов’язково про це поговорю iз Святозаром, – через деякий час знову промовив Святовид, – Верховний волхв зможе менi розтовмачити, до чого цими словами хочуть нас пiдштовхнути Боги?

– Менi навiть важко осмислити i повiрити, що Боги можуть нас спонукати до таких незрозумiлих дiй, – стиха, щоб нiхто його не почув, промовив Добромир, – адже причин вчиняти такi страшнi i непоправнi дii немае.

– Може, i немае, – кивнув головою Святовид, а тодi повернувся до батька i промовив: – а може, ми не все знаемо, ми ж не Боги.

Добромир нiчого не вiдповiв, вiн лише розвiв руки, адже йому не хотiлося починати мiркування про причини, з яких Боги виказували дивнi бажання. Стосунки з Богами у старого боярина складалися не зовсiм втiшно. Добромир iшов на всiлякi поступки Богам, намагався iх задобрити.