Князь-варвар

Неодноразово вiн поривався заiхати до неi, щоб побачити хоч на одну мить, але великим зусиллям волi зупиняв себе. Адже, поставши на ii порозi, треба було дiвчинi щось сказати, а вiн поки не мав, що iй вiдповiсти. Святовид не мiг зробити того вибору, до якого вона його пiдштовхувала. Тому змушений був i надалi оминати порiг оселi коханоi.

– Дрiмаеш, брате, – вiд несподiванки здригнувся Святовид, почувши поряд голос Мечислава.

– Нi, не дрiмаю, – похитав головою Святовид, поглянувши на Мечислава, – лиш мiркую про життя свое.

– От i я тим самим займаюся цiлий ранок i всю дорогу, – розумiюче кивнув головою когортний командир.

– А що тобi мiркувати? У тебе все добре. Маеш кохану дружину, красуню. Ростиш сина. Успiшно несеш дружинну службу, от вже став когортним командиром, – промовляючи, Святовид приязно усмiхався, щоб, бува, брат не помислив, що вiн йому заздрить.

– Воно то так, але i не так, – зiтхнувши, промовив Мечислав, а потiм на якусь мить, наче завагавшись, озирнувся навколо, – я весь час слiдкував за тим, як ти спiлкувався iз нашим батьком, чатуючи, щоб Добромир вiд’iхав подалi вiд тебе.

– ?

Святовид спочатку запитуючи подивився на брата, а тодi роззирнувся, вишукуючи поглядом старого боярина. Добромир хоч знаходився неподалiк, але був зайнятий жвавою розмовою iз Дзвенимиром Шуйця i не зважав, чим зайнятi його сини.

– На минулiй недiлi здолала хвороба дружинного воiна моеi ватаги. І настiльки сильно, що ми змушенi були бiдолаху вiдвести до знахарки, – почав спокiйно свою оповiдь Мечислав.

– Ти бачив Чаруну? – запитав, скривившись, Святовид, поглянувши на брата болючим поглядом.

– Так, бачив, – кивнув головою Мечислав, – а ще я бачу, як тобi боляче, брате, боротися зi своiми почуттями.

– Ти хочеш говорити зi мною про моi почуття до Чаруни? – стиснувши губи, рiзко запитав Святовид.

– Загалом нi, але в якiйсь мiрi i про це, адже я бачив змарнiлу дiвчину, яка також страждае вiд вашоi розлуки.

– Ми про це говорити, Мечиславе, не будемо, – стиснувши зуби, процiдив молодий волхв.

– Можливо, ти мене не почув чи не зрозумiв. Я хочу порозмовляти з тобою про справу, яка не дае можливостi спокiйно жити i тобi, i менi, i нам усiм, – притишивши голос, ледь чутно промовив Мечислав.

– Ти хочеш поговорити про те, про що у родинi не прийнято говорити, – уважно поглянувши у вiчi брата, промовив Святовид.