Князь-варвар

Позаду них плентався, вже трохи понiвечений, прив’язаний до коня, ватажок печенiгiв.

Інша половина дружинних воiнiв, на чолi iз Мечиславом i Добромиром, попрямувала у напрямку до княжого поселення Ольжичi, виконуючи волю важкопораненого волхва Святовида. Попрямувала туди, де жила знахарка Чаруна. З ними ж поiхав i молодий, мало кому вiдомий воiн Данеслав, який знову вийшов iз бою без найменшоi подряпини.

6. Святозар

За межею Великодньоi жертви

Весна того року видалася по-незвичному ранньою. Теплi промiнчики сонця швидко зiгнали снiг iз охолодженоi землi, яка ось-ось мала зазеленiти буйними травами.

Простий люд радiв, що зима швидко вiдступила навiть не спробувавши, як зазвичай, поборотися з весною. Старожили говорили, що давно такоi ранньоi весни не було. Дехто бiдкався: «…не на добро це, адже зима свого не попустить, прийшовши заморозками посеред весни. Ось тодi i будемо не радiти, а плакати, коли молодий врожай вщент вимерзне».

Так могло статися, як говорили старi люди, адже ранне тепло протрималося не довго.

Вже пiд Великдень небо насупилося, затягнувшись густими хмарами i почавши мжичити холодним дощем уперемiж iз мокрим снiгом. Волхви в один голос почали говорити: «Боги сердяться на свiй народ». Правда, народ не знав i не усвiдомлював своеi провини, вiн мiг лише про неi здогадуватися.

Але не дивлячись на такий незвичний природнiй розвиток, народ Киiвськоi держави продовжував жити зi своею надiею. Тiею надiею, яка покладалася, як за звичай останнi роки, на Верховного волхва землi Киiвськоi Святозара Свiтлого.

А саме на його вмiння розмовляти з Богами, та на його щорiчну, особливу, Великодню жертву.

– Святозар переконае Богiв у нашiй вiрностi, адже ми не знаемо i не хочемо знати iнших Богiв, крiм наших споконвiчних, у яких вiрували i поклонялися нашi предки.

– Так, наш зв’язок iз рiдними богами е непереривним, адже ми шануемо тi заповiдi, якi Боги дали ще нашим давнiм предкам, першим людям цiеi землi.

Ось так люди гомонiли помiж собою, переконуючи i себе i iнших, що все буде добре в наших споконвiчних землях.

– Благослови, Боже, благослови, Мати, зиму проводжати, а весну закликати. Ой Ладо-мати, зиму проводжати. Ой Ладо-мати, весну закликати… – люди спiвали, весну закликали, готуючись до важливоi Великодньоi жертви…

…І ось святковий день настав. Великодню жертву принесено. Навколо святилища ще у повiтрi вiдлунювалася прочитана молитва. Та молитва, якою люд звертаеться iз проханнями до своiх Богiв.