Іван та Юрій Липи

Липа зрозумiв, що зацiкавлення Апполiнарii (чи Полi, як ii називали в родинi) зовсiм вiдрiзняються вiд його власних, тож творчого та й будь-якого iншого союзу в них бути не може.

Ув’язнення І. Липи позначилося i на його творчому доробку. Вже з перших рокiв навчання в унiверситетi вiн почав писати вiршi, прозу та публiцистичнi статтi. Але у в’язницi вiн переосмислив свою долю як борця за Украiну, котрий зобов’язаний «каратись, мучитись, але не каятись». Тут укотре І. Липа наслiдуе свого «iдейного батька» Т.

Шевченка (день народження І. Липи за старим стилем 24 лютого, так само, як i Великого Кобзаря), навiть вiрш «У тюрмi» стилiстично схожий на шевченкiвський, сповнений трагiчного оптимiзму:

Коли барабани зловiщi почую,

Як вiзьметься кат за сокиру, —

Тодi я вiд тяжкого сону прокинусь,

Коли тут в тюрмi не загину…

Тодi вже востанне я очi вiдкрию

Й огляну катiв Украiни:

Не вбачу мiж ними нiякого жалю

Й думками в край рiдний полину.

І там я побачу: вже воля розкута

У рiдну краiну несеться,

А з серця народу любов та братерство,

Як луч вiд сонечка, ллеться.

З мiцною душею вже дiти Вкраiни

До бою встають з ворогами,

А злого вражина i вражую шану

Без заздрости топчуть ногами…

Побачу: старi i малi – все повстало!

У всiх сяють очi, як зорi,

І знов Украiна розкiшна й могутня,

Знов воля широка й простора!..

Все в мент я побачу… й хвилина та буде

Менi в нагороду едину,

Із глумом та смiхом зустрiну я ката

Й щасливо умру за Вкраiну…

Вийшовши з в’язницi, тарасiвець не мав можливостi жити далi в Харковi, тож поiхав додому в Керч.

Невiдомо, як реагували на його невдале навчання рiднi, як це було свого часу в того ж Б. Грiнченка, коли його батько намагався звiльнити сина з ув’язнення, i, хоч засуджував необдуману дiяльнiсть, пiдтримав сина у важку хвилину. І. Липа ж сам вирiшував свою долю, бо не мав впливових родичiв, проте мав друзiв, якi не так дiлом, але словом тiшили вiдрiзаного вiд полiтичного руху побратима. Серед них були майже невiдомi сьогоднi О. Кривко, Є. Тимченко, М. Яценко, якi теж послiдовно втiлювали в життя iдеали «Братерства Тарасiвцiв», за що поплатилися власним добробутом.

І. Липi пощастило значною мiрою в тому, що вiн не здався пiсля розгрому його товариства. Вiн не вхопився за чарку i не вiдiйшов вiд полiтики назавжди, як це трапилося з частиною тарасiвцiв. Першою проблемою, яку йому вдалося вирiшити, була освiта.