Алхiмiк. До образу Джордано Бруно

Пабло Симон скинув iз себе ментальнi й психологiчнi тенета, в яких вимушено жив роками, але, зруйнувавши свою стару духову хижу, вiн опинився просто неба у прекрасному, але недобудованому палацi. Його душа, досить розвинена, аби не сповзти в матерiалiзм чи в безплiдне плекання печалi, вичiкувала… Таемниче «щось» провадило його до ще таемничiшого «Воно».

Дерева, пробудившись до нового циклу фiзичного усвiдомлення, збагнули свою голизну i поквапливо вбиралися в листя. Сонце щораз вище пiдбивалося вгору, а мiльйони польових квiтiв тяглись у свiтлому пориваннi до сонця.

Одного дня, що видався напрочуд сонячним, Пабло Симон набрався духу i зголосився до брата Одинадцятого з наполяганням взяти його учнем до Ложi. На саму лиш думку про можливу вiдмову його аж морозило.

Брат Одинадцятий, як завжди доброзичливий i розважливий, схвально поставився до такого гiдного кроку, але застерiг:

– Обраний тобою шлях усiяний тернами. І тобi iх не уникнути. Навiть Господу нашому Ісусу Христу це не вдалося. Великий Навчитель Таiнств мусив вчитися, змагатися i, звiсно, страждати.

Тому, Пабло Симоне, якщо ти маеш намiр задовольняти будь-якi своi примхи, а бажання твоi не раби твоi, а владарi твоi; якщо ти залюблений в дiтей плотi, а не духу; якщо хочеш спокiйно померти в лiжку, зiйди з цього Вузького Шляху, позаяк вiн вивищуе сильних, а слабких зводить з розуму i штовхае в прiрву.

Знекровлене сонце сiдало за гори. Бесiдники, схоронившись у руiнах, мовчали. Брат Одинадцятий – поринувши в думи, а Пабло Симон – обмiрковуючи слова братчика.

Вiдтак, намагаючись трохи пом’якшити своi застороги, каптурник додав:

– Але ми, обравши цей шлях багато рокiв тому, долаемо його без особливих труднацiй. І ми дуже щасливi…

Навчитель був такий спокiйний i незворушний, що Пабло Симон аж здригнувся вiд остраху перед невiдомим. Якi вороги чигають на нього на Великотрудному Шляху? Чи стане йому мужностi? Чи не надто пiзно ставати на цей Шлях?

Вiдповiдi не загаялися. Брат Одинадцятий мовив:

– Пам’ятай, що найслабша людина, прилучившись до Божественного, стае сильнiшою i може протистояти будь-кому.

У тебе перевага молодостi. Але не слiд впадати в крайнощi. Не стався до Інiцiацii анi як до чогось легкого, анi як неподоланного.

Юнак не мiг не виказати свого подиву з того, як легко вчитали його думки.

– Нiчого дивного тут немае. Певне, кожен Навчитель читае в душi свого учня, але, радше, зi свого досвiду колишнього учня, а не завдяки парапсихологiчним здiбностям.