Наталена Королева

«Незважаючи на свое бажання бути «лiберальною», графиня Людмила була бiльш нахильна до тиранii… Особливо у власному домi, де ii воля мусила бути центром, коло якого точиться свiт». Наталена у своiх автобiографiчних текстах говорила про те, що навiть батько усвiдомлював, що у власному домi став тiльки слухняним виконавцем волi своеi дружини. «Хотiв було знов повернути собi втрачену гiднiсть «пана дому». Але було вже запiзно! Малi, надзвичайно гарнi ручки панi Людмили твердо й певно тримали керму й не випустили ii.

Шляхетнiсть батька не забороняла йому говорити про те, що ця «iншiсть» Ноель е кращою вiд московськоi: «Москалi намагаються глузувати з усього, до чого не призвичаенi, i найбiльш цiненi мiж ними люди не тi, що вмiють щось доброго створити, а тi, що майстерно висмiюють вислiди чужоi творчостi». У цьому контекстi зрозумiло, що, навiть будучи такою оригiнальною, кращою за своiми духовними цiнностями, письменниця все одно була маргiнальною в усталеному середовищi, не претендуючи в цей час на «центр».

Проте батько запевнив Ноель, що вона вже «iхня» i нiколи не стане «iншою» в сiм’i. На це Наталена зреагувала так: «От бачиш: родини ти не маеш, маеш лише рiд. Для нього ж не iснуе нiжнiсть, сердечнiсть, тепло. Тiльки – гасло й герб…» На жаль, сам того не усвiдомлюючи, батько знову травмував i без того зранену душу Наталени, постiйно «вириваючи» з одного мiсця, вiн намагався «пересадити» ii на iнше, але багато з цих зусиль зазнавали поразок, i дiвчинка, не звикнувши до одного, повинна була одразу звикати до iншого. З сумом можна констатувати те, що власне щастя батька було для нього важливiшим, нiж щастя власноi дитини, проте, якщо аналiзувати самi стосунки мiж ними, то на той час батько вже усвiдомив та вiдчув, що не залишить Наталену, що признае i приймае ii як свою доньку.

Мачуха хотiла видати Наталену якнайшвидше замiж, лiпити з неi те, чого iй бажалося, але «донька» нiяк не пiддавалася. Людмила сватала ii з трьома достойними, на ii погляд, кандидатами, але Наталена не могла зрозумiти, як це можна йти пiд вiнець з тим, кого не знаеш i, вiдповiдно, не кохаеш.

У Киiвському iнститутi благородних дiвиць вона потерпала вiд навчань пихи i надмiрно пристойних манер. Хоч i була знатного роду, проте нiяк не хотiла уподiбнюватися до дiвчат, якi «купалися» у зверхностi. У життеписi письменниця каже, що iнститут був в’язницею для неi (варто згадати, що Мiшель Фуко вивiв особливий клас маргiнального – «ув’язненi»).