Наталена Королева

Коли починалися розмови, хто буде дивитися за маленькою Наталеною, то батько навiдрiз вiдмовився, мовляв: «– В кожному разi не я, бо це дiло жiноче. Якби ще був син! Але – дiвчина? Вона не може анi продовжити мiй рiд. Вийде замiж, змiнить прiзвище й буде чужа… Чужа мойому роду, чужа менi… Вона вже й нинi менi чужа». Батько шаленiв i репетував далi: «– Не нагадуйте! Бодай би та дитина нiколи не народилася!.. Нi, нi! Нiколи не буде вона менi близькою, не хочу ii знати, не хочу ii бачити!» Цiкаво, чи знала Наталена, що насправдi батько так вiдмовлявся вiд неi, чи домислювала, виливала так свiй бiль, а можливо, хотiла навiть показати, як батьковi в той час було нелегко i як вiн мало не втрачав вже здоровий глузд.

Знайомство Наталени Королевоi з Украiною вiдбулося одразу пiсля народження. «Вирiшено було, що бабуня вiзьме з собою малу внучку та ii мамку, молоду кастiльянку Санчу Молiна. Матиме внучку у себе, аж доки iй не сповниться шiсть лiт. Тодi вуйко Еугенiо приiде по Карменсiту, забере ii додому, до Еспанii, щоб виховати ii, як знайде за вiдповiдне».

Жiнка, яка поiхали з ними i повинна була замiнити Наталенi маму, мала також трагiчну долю – «…чоловiк ii – молодий, повний сил селянин – загинув, рубаючи старi дерева. Його придушило падаючим стовбуром. Вдова лишилася з кiлькатижневою дитиною, хлопчиком, який незабаром вмер. Казали, що тому, що мати дуже плакала та вбивалася по дружинi. Санча була в одчаi. Коли ж довiдалась, що в родинi де Кастро шукають мамку до сирiтки, приголосилась. Їй жаль було сирiтки, позбавленоi матерi. Присягалась, що буде сирiтцi за рiдну матiр, бо сирiтка замiнить iй ii дитину». Насправдi ж ця жiнка померла через пiвроку.

Першi чотири роки Наталена провела в маетку Великi Борки на Волинi. Спершу ii нянькою була iспанка, а по смертi ii замiнила чешка Гата. Ноель (так називали майбутню письменницю) знайшла спорiднену душу, якою опiкувалася ii бабуся Северина, – сирiтку Марусю. Двое дiтей, якi були позбавленi батькiвськоi любовi, вiдчувши тепло одне одного, пронесли його далеко за межi дитинства.

Дiвчатка товаришували i не вiдчували якоiсь соцiальноi нерiвностi, дiти собi як дiти. Маруся навчала Наталену багатьох речей, яких та не знала, i подружка все бiльше та бiльше закохувалася в украiнське.

З бабусею Севериною у Наталени Королевоi пов’язано дуже багато згадок – дiвчинка любила простих веселих людей, а Северина могла завжди розповiсти казку чи смiшну iсторiю.