Квітка Цісик

Вiн тримав «челедникiв» (учнiв): два роки вони працювали на майстра, а вже третiй вiн iх навчав.

Усi Цiсики були талановитi, особливо до музики. У них був чудовий слух та голос. Обдарованi дiти Цiсикiв майже всi у майбутньому проявили себе в культурно-мистецькому та громадському життi: Евген, Зенон та Володимир стали вiдомими музикантами, Іванна працювала вчителькою в Польщi, була доброю скрипалькою. Найбiльше в тiй мiсцевостi прославився син Микола – один iз трьох найактивнiших просвiтникiв села, мiсцевий вчитель, керiвник народного театру.

«Про Миколу Цiсика менi розказувала колись моя мама. Вiн був головою «Просвiти» в нашому селi, керував народним театром, вчителював тут у мiсцевiй школi», – розповiдае мiсцевий вчитель, краезнавець i поет Ярослав Ясинський.

Коли всi дiти Олекси та Марii Цiсикiв порозлiталися по свiтах, у хатi Цiсикiв у Лiсках зi стареньким батьком залишився син Микола.

Марiя Цiсик померла незадовго перед тим, як обое Цiсикiв – батько та син – були репресованi. Миколу репресували наприкiнцi 1939 року.

Ярослав Ясинський пригадував: «Коли його просто посеред уроку арештували енкаведисти, усi дiти плакали. Останнiми словами Миколи Цiсика до дiтей були: «Будьте чемнi, дiти, гарно вчiться i любiть Украiну». Вочевидь, його розстрiляли в Дем’яновому Лазi… Старого Олексу Цiсика, як «ворога народу», забрали восени 1940 року… З хати на пiдводу – i в Казахстан. Вiн уже навiть хату за собою не замкнув на ключ – не було для кого… Коли везли його через село, люди були на полi, й вiн ще iм рукою встиг махнути». Через три роки Олекса Цiсик помер, похований у Казахстанi.

У Лiсках залишились тiльки могили бабусi Квiтки та одного iз братiв ii батька, ще один похований у Коломиi.

Цiсикiв розкидало по свiту. Єдина сестра Володимира Цiсика, Іванна, виiхала з дочкою до Польщi. А частина родини Цiсикiв емiгрувала до США, зокрема й Володимир Цiсик. Там у нього й народились двi доньки – Марiя та Квiтка.

Про родину Цiсикiв донька одного iз синiв – Ізидора – Люба Павлик (США) у листi до поета i краезнавця, громадського дiяча та органiзатора лiтературно-мистецьких вечорiв i фестивалiв Ярослава Ясинського писала: «Я дуже добре пам’ятаю всiх моiх стрийкiв, братiв мого батька, – окрiм одного, який виiхав молодим до Аргентини.

Найстарший був Евген Цiсик – диригент Коломийського театру. Ізидор Цiсик (мiй батько) був головним бухгалтером на станцii колiйовiй в Станiславовi. Корнелько Цiсик, маючи вiсiмнадцять рокiв, виiхав до Аргентини.