Квітка Цісик

І всi тодi менi казали, що як гарно, що ти з мамкою iдеш, бо татка мого вже не стало. Менi тодi всi казали, що я буду така пiдпора мамi в мандрiвцi, що мамцi може буде прикро поiхати назад, побачити тi мiсця, де вони з татком ходили, жили, зустрiчалися. Ми пiшли до церкви Св. Юри, i там люди спiвали. Я так плакала в церквi, тому що моя мама була страшно щаслива, що могла повернутися. Я була страшенно зворушена i всюди плакала, бо то е мiсто, де був мiй тато, моя мама, моя бабця. Я тiльки очима пам’ятаю тi мiсця.

Дуже багато маю родини в Украiнi. Але е моя тiтка Вiра, що мешкае у Львовi, е ще такi Цiсики, якi мешкають в Коломиi. То велика родина була. Всiм моiм посилаю привiт i любов свою».[3 - Режим доступу: https://www.vezha.org/kvitka-tsisyk-ya-bula-strashno-zvorushena-i-vsyudy-plakala-eksklyuzyv/]

Кирило Стеценко так пригадуе про своi враження вiд цiеi зустрiчi:

«Улiтку 1990-го приiхав до тiтки в Нью-Йорк. Серед багатьох мрiй i планiв було познайомитися зi Стiнгом i Квiткою Цiсик. Дiстав ii телефон, але протягом мiсяця спрацьовував автовiдповiдач.

На нього я наговорював, хто я такий i чому хочу зустрiтися. Пояснював, що я онук Кирила Стеценка – його музику в Америцi краще знають, нiж тут, ii там виконували в кожнiй украiнськiй церквi. І от на початку 1991-го отримав дзвiнок вiд Квiтки. Сказала, що готова зi мною зустрiтися. Виявилось, що у неi саме народився син, i вона доти не могла придiлити менi увагу. Ми розмовляли в студii ii чоловiка, Еда Раковича… Спiлкувалися з ним англiйською – хоч вiн i походив iз родини польських евреiв, проте анi польськоi, анi украiнськоi не розумiв… Коли я попросив приватно переписати собi альбом Цiсик, в повiтрi запала неприемна мовчанка. Це був наче натяк, що так робити не можна. В Америцi вартiсть однiеi касети становить пiвпроцента середньоi мiсячноi зарплати, i виглядае дивно, що ти не можеш ii купити… Квiтка мала на руках мiсячне немовля, а вже приiхала на студiю, готова працювати. Розмовляли в окремiй кiмнатi й малий перiодично влаштовував нам музичнi паузи своiм плачем. Про Украiну Квiтка говорила ухильно – лише що хоче приiхати. Зрозумiло, що тодi молода мама не могла все полишити й летiти за океан. 1994-го року Борис Шарварко (гендиректор i художнiй керiвник Всеукраiнського державного центру фестивалiв i концертних програм) дуже просив привезти ii на концерт у палацi «Украiна» до Дня Незалежностi. Та тодi вона вже лiкувалася».[4 - Режим доступу: https://gazeta.