Максим Рильський

був надвiрним коронним пiдскарбiем, а Мiхал 1684 року – гостинським каштеляном i сенатором.

Серед пращурiв Максима Рильського найцiкавiшою е постать правнука Войцеха, сина Юзефа – Шимона (Семена) Рильського (червоноградського стольника, власника села Зубарiв на Бiлоцеркiвщинi), який iз 1740-х рр. робив кар’еру в управлiннi Бiлоцеркiвського староства, а в 1760-х рр. уже був його головним управителем. Отримуючи 1100 злотих на рiк, Шимон мiг також користуватися широкими можливостями, що давала йому ця впливова посада (осадження сiл i законне отримання з них прибуткiв упродовж окресленого термiну тощо).

Як заступник старости, яким iз початку 1750-х рр. був вiдомий магнат Єжи-Август Мнiшех, Ш. Рильський упроваджував на Бiлоцеркiвщинi полiтичнi настанови останнього. Тож Бiла Церква була одним iз центрiв Барськоi конфедерацii. Ш. Рильський також пiдтримував унiатiв в обстоюваннi парафiй, якi у другiй половинi 1760-х рр. за росiйськоi пiдтримки намагалися перевести на православ’я. Тодi ж, пiд час Колiiвщини, Бiлу Церкву, якою урядував Ш. Рильський, не змогли захопити повстанцi. Вони обмежилися кiлькаденним стоянням на передмiстi Зарiччя. Але подii Колiiвщини безпосередньо торкнулися одного з його синiв – Ромуальда Рильського (прадiда братiв Тадея та Юзефа Рильських, прапрадiда Максима Рильського). У часи Колiiвщини Ромуальд Рильський, тодi ще 14-лiтнiй хлопець, учень Уманського василiанського колегiуму, з iншими пiдлiтками-католиками випадково натрапив на загiн гайдамакiв, якi вирiшили iх стратити, але Ромуальд в останню мить, нiби натхнений якимись вищими таемними силами, почав спiвати вiдомий у народi чудовий псалом «Пречистая Дiво, мати руського краю». Гайдамацький отаман, зворушений псалмом, заплакав i вiдпустив усiх малолiтнiх католикiв, сказавши: «Нехай йому подякують, що своею пiснею врятував iх од смертi». Спомин про чудесне врятування нiколи не забувався в родинi: вiн нiби проклав невидиму нитку мiж Рильськими та iхнiми селянами-крiпаками. «Оповiдь…» Ромуальда Рильського про часи Колiiвщини була списана з його уст сином Теодором на прохання «осiб, що були на той час у маетку» (можливо, на прохання видатного польського поета Северина Гощинського, що певний час переховувався у Рильських), а опублiкував ii вже його правнук Тадей. В «Оповiдi…» дихае кров’ю i пожарищами грiзна стихiя Колiiвщини.